Кар'єрний шлях Сергія Льовочкіна: від «сірого кардинала» до народного депутата

СПЕЦПРОЕКТ "ШЛЯХ ДЕПУТАТА"

Сергій Льовочкін. Фото: ОПЗЖ

Український політикум налічує десятки одіозних особистостей. У цьому переліку "почесне" місце варто відвести народному депутату від партії "Опозиційна платформа — За життя" Сергію Льовочкіну. Одними з найбільш значущих в його кар'єрному шляху раніше були посади колишнього першого помічника президента України Леоніда Кучми і голови Адміністрації президента Віктора Януковича. Незважаючи на те, що зараз він пішов у парламент, його ім'я залишається одним з найбільш обговорюваних.

З бізнесу під крило до президента

Сергій Льовочкін народився в 1972-му році в родині майбутнього заслуженого юриста України, генерал-полковника внутрішньої служби і глави Державного департаменту з питань виконання покарань Володимира Льовочкіна.

Біографія Сергія Льовочкіна на його особистому сайті містить надзвичайно мало інформації. Хоча там вказано, що в 1993-1999 роках він займався бізнесом у сфері фінансів і нерухомості, був засновником і співвласником ряду компаній і банків, а також входив до їх наглядових рад. Перед цим майбутній політик здобував освіту в Київському державному економічному університеті, а потім вступив до аспірантури вузу. Закінчивши її в 1996-му році, зайняв пост заступника голови АКБ "Банкірський дім", який до цього був відомий під назвою "Аскольд".

Невідомо, яким чином киянин Льовочкін опинився в Донецькій області, де, власне, і знаходився банк. Також невідомо, як він став радником тодішнього губернатора і майбутнього президента України Віктора Януковича (на цій посаді він офіційно працював з 1996 по 1999 рік).

Якщо ж говорити про банк "Аскольд", то він заслужив недобру славу "конвертаційного центру", і після 1999 року переродився в "Укрспецімпекс". Остання організація, в свою чергу, заслужила авторитет улюбленої фінустанови підприємств вітчизняного ВПК при експорті зброї за кордон.

Як би там не було, на той час сам Льовочкін вже був на держслужбі. І не десь, а в якості наукового консультанта президента України Леоніда Кучми, куди його прийняв тодішній глава патронатної служби президента Володимир Литвин. На той момент новоспечений науковий радник був уже кандидатом економічних наук.

Всього за 3 роки Льовочкін стає першим помічником президента Леоніда Кучми і заслуговує звання "сірого кардинала" президента. Цей статус підтверджувався і дружніми відносинами з самим президентом, який став хрещеним батьком дочки Льовочкіна — Олени.

"Помаранчева революція" 2004 року внесла корективи в кар'єру політика. З роботи в АП йому довелося піти, але Льовочкін залишився вірним своєму колишньому покровителю Володимиру Литвину і став його радником.

З третьої спроби до успіху

Сергій Льовочкін рано зрозумів переваги політичної кар'єри і статусу народного депутата України. Ще в 1998 році він здійснив свій перший похід за депутатським мандатом по виборчому округу №46 в Донецькій області. Тоді 25-річний банкір програв, зайнявши 2-ге місце з 19,09% голосів виборців проти 26,39% у переможця.

Другу спробу пройти в парламент Льовочкін намагався здійснити в 2006 році, коли пішов в політику в складі партійного списку "Народного блоку" Литвина під №13. Правда, номер виявився для нього нещасливим — політсила набрала 3,68% голосів виборців, при необхідних 4%.

Проте, 2006 рік став для політика успішним — він зміг повернутися до влади як керівник Служби прем'єр-міністра України Віктора Януковича (правда, пробув на цій посаді лише рік). Але вже в 2007-му році як член "Партії регіонів" та її політради з третьої спроби став народним депутатом України.

Хоча на виборах Льовочкін йшов тільки під номером 46 у партійному списку, після виборів він став заступником голови фракції "Партії регіонів", а з квітня 2008 року — заступником голови партії.

З перемогою на президентських виборах в 2010 році Віктора Януковича справи Сергія Льовочкіна пішли "вгору", і він повернувся до своєї звичної ролі "сірого кардинала", ставши главою АП.

За часів президентства Януковича чутки наділяли Льовочкіна чи не всемогутністю — тут і відсторонення від влади випробуваних партійних бійців на кшталт Нестора Шуфрича, Тараса Чорновола і Ганни Герман, і створення "кишенькової опозиції" в особі Віталія Кличка і партії "УДАР". Крім того, саме Льовочкіну приписувалася ідея відправити за ґрати Юлію Тимошенко. Паралельно глава Адміністрації президента зміцнював власні зв'язки з партнерами, в тому числі і з одіозним олігархом Дмитром Фірташем, чиї позиції в Україні після 2010 року тільки зросли. Втім, вже до 2013 року авторитет Льовочкіна став слабшати, і ситуація з розгоном студентів на Євромайдані це довела.

Сергій Льовочкін подав у відставку з поста глави АП "в знак протесту проти силової акції", хоча в 2015-2016-х роках сам Віктор Янукович і екс-міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко стверджували, що ініціатором силового розгону акції був саме Льовочкін. Офіційно главу АП відправили у відставку лише 17 січня 2014 року.

Життя після Майдану: зрадник "Опоблоку"

Зі зміною політичного режиму Сергій Льовочкін, хоч і позбувся більшої частини впливу, зовсім не при справах не залишився. Та й питання його кримінального переслідування, навіть після одкровень екс-президента і екс-глави МВС, ніколи не ставилося.

Як і багато "колишніх", політик зайнявся громадською діяльністю. У вересні він створив фонд "Нова Україна" для "розвитку країни шляхом підтримки демократії, впровадження реформ та благодійних проєктів". Пізніше політик обзавівся однойменним Інститутом стратегічних досліджень.

Але політику Льовочкін не кинув, і вже в жовтні на дострокових виборах став народним депутатом України за партійним списком Опозиційного блоку, тепер уже займаючи 12-е місце в списку.

Уже в 2015-му році політик офіційно підтвердив свій статус "сірого кардинала" і одного з найвпливовіших осіб України. На суді у Відні у справі Дмитра Фірташа він засвідчив зустріч олігарха з Петром Порошенко і Віталієм Кличком напередодні виборів президента в 2014 році. Як стверджував захист Фірташа і сам бізнесмен, на зустрічі він умовив лідера "УДАРу" зняти свою кандидатуру на користь Порошенка, а самому балотуватися в мери Києва.

Можливо, саме цей факт допомагав Льовочкіну під час президентства Петра Порошенка уникати кримінального переслідування. Хоча, по правді кажучи, кримінальних проваджень щодо нардепа було відкрито чимало. Тут і забудова земельної ділянки в Київській області в Конча-Заспі, і можливе ухилення від сплати податків , і незаконне збагачення, факт якого розслідують НАБУ і САП. Однак питання про зняття депутатської недоторканності з Льовочкіна в парламенті так і не піднімалося.

Як не дивно, але "покарали" Льовочкіна його ж однопартійці з "Опозиційного блоку". У листопаді 2018 року вони виключили його зі своїх лав "за співпрацю з нинішньою владою і зраду інтересів виборців" (за словами нардепа Вадима Новинського).

Восени того року в рядах самого Опоблоку загострилася боротьба за фігуру кандидата на майбутніх президентських виборах. "Група Ахметова" виступала за Олександра Вілкула, а Віктор Медведчук і ряд інших діячів бачили претендентом Юрія Бойка. Зрештою, велика частина електорату і активних гравців, серед яких був і Льовочкін, пішла в партію Вадима Рабиновича і Віктора Медведчука "Опозиційна платформа — За життя".

Від подібної зміни сам Льовочкін тільки виграв, знову зайнявши місце в парламенті — цього разу будучи п'ятим в партійному списку "Опозиційної платформи — За життя". У Верховній Раді політик зайняв місце члена Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Втім, на своєму посту нардеп не сильно старається, наприклад, відвідав за рік роботи ВР 87 засідань з 124. Але при цьому він подав 17 законопроєктів і стільки ж депутатських запитів.

Як член Стратегічної Ради партії Сергій Льовочкін має вплив на кадровий склад кандидатів від ОПЗЖ на майбутніх виборах. Наприклад, він офіційно підтримав главу міської організації партії Артема Ільюка на виборах мера Миколаєва. Також за даними ЗМІ своїх людей нардеп просуває і в "дружні" політичні команди: в "команді Пальчевського" на вибори до Київміськради, як пишуть "Вести", його інтереси нібито представляє Вадим Онуфрійчук.

За сотню найбагатших українців

Питання матеріального стану Сергія Льовочкіна вельми животрепетне і цікавить ЗМІ давно. Він став бізнесменом у 1993 році. Але на законних підставах міг займатися бізнесом тільки в 2005-2006-му роках, коли займав пост радника спікера парламенту Володимира Литвина, і не був держслужбовцем.

Проте Льовочкін регулярно потрапляє в рейтинги ЗМІ 100 найбагатших українців, хоча єдиним його великим активом є 20% акцій медіагрупи "Інтер", про що сам Льовочкін заявив ще в лютому 2013-го року. Саме в якості мільйонера, що має інтереси в медіабізнесі, політик і фігурує в рейтингах.

Так, за підрахунками журналу "Новое время" з 2014-го року статки і місце політика в сотні найбагатших українців серйозно змінилося: з 29 місця і 258 млн дол. В 2014 році до 46 місця і 133 млн дол. В 2019-му .

Дійсно, медіабізнес Льовочкіна поряд з низкою інших компаній зацікавив Антимонопольний Комітет України через можливу монопольну змову.

Але куди більші доходи Льовочкіну приписували від діяльності СП "Росукренерго", яка отримала монопольне право на постачання природного газу в Україну в 2005 році, після україно-російського газового конфлікту. Саме екс-першого помічника Леоніда Кучми називали творцем даної схеми, яка принесла йому чималі кошти. Однак сам політик завжди заперечував власну участь в даному проекті, кажучи, що "Фірташ — мій давній друг, успішний бізнесмен, він багато років займався товарними розрахунками з Туркменістаном за поставлений в Україну газ".

Електронна декларація народного депутата Сергія Льовочкіна, зрозуміло, не містить ніяких слідів тих 133 млн дол., які йому приписують, але виглядає і справді солідно.

Офіційно Льовочкіну належить з нерухомості тільки квартира в Києві площею 178 кв. м, дві земельні ділянки, гараж, квартира і будинок записані на його цивільну дружину Зінаїду Кубар. Ще 7 об'єктів нерухомості — 4 земельні ділянки, 2 житлових будинки та квартири, площею понад 300 квадратних метрів — записані на його рідну сестру Юлію, як і компанії в офшорній юрисдикції Кіпру, які насправді належать політику.

У власності політика та Зінаїди Кубар є колекція картин, ювелірні вироби, мотоцикл і два легкових авто: "BMW" — у нардепа і "FIAT" — у його дружини.

Корпоративними правами в своїй декларації нардеп вказав володіння компаніями BROVE HOLDINGS LIMITED, REFERA ESTABLISHMENT LIMITED і OVITILIO LTD на Кіпрі, а також MEGAFORTE LIMITED, GLOBALIS VENTURES LIMITED і NOVEMBE VENTURES LIMITED на Сейшельських островах.

А ось доходи Сергія Льовочкіна виглядають і справді як у мільйонера — 21 млн 296 тис. 291 гривня дивідендів від BROVE HOLDINGS LIMITED і 4 млн 195 тисяч 25 гривень від продажу рухомого майна, на тлі яких зарплата нардепа в 439 881 гривню і 149 134 гривні банківських відсотків виглядають просто мізерно. Зінаїда Кубар має 50 076 гривень зарплати, ніж 300 000 гривень від продажу майна і 444 гривні відсотків.

У банках політик тримає 431 гривню, 3844 долара і 438 979 євро, а готівкою має 350 тис. Грн, 40 тис. Дол. І 150 тис. Євро. У Зінаїди Кубар в банках лежать 2 дол. І 5035 євро, а також 30 тис. Дол., 70 тис.0 євро і 130 тис. Грн у вигляді готівки.

Але у нардепа і великі витрати. Наприклад, 3 січня 2019 року його оплатив авіаційні перевезення на суму 467 102 грн. (В квітні це було 1 млн 329 тис. 107 грн, а в липні — 1 млн 78 тис. 190 гривень). У 150 тис. Грн в місяць обходиться нардепу оплата послуг охорони. Не забуває політик і про рідний партії — наприклад 27 червня 2019 року його вніс на користь ОТЗЖ 1,5 млн грн. Також Льовочкін робить дорогі покупки, як наприклад придбання якогось рухомого майна в 2 млн 754 тис. Грн 8 жовтня 2019 року.

Нагадаємо, "Коментарі" в рамках спецпроекту "Шлях депутата" розбиралися, хто такий глава Рахункової палати України Валерій Пацкан , вивчали в біографію Ярослава Дубневича . Також ми попорпалися в минулому одного з найодіозніших політиків України Іллі Ківи , представника депутатської групи "За майбутнє" Ігоря Палиці і нардепа Олександра Гереги .