Мовчати як у 2014 році Захід не буде: Маломуж розповів, чи ризикне Путін піти у наступ

Ситуація біля українських кордонів, де Росія все більше зосереджує війська, продовжує турбувати світову спільноту. Голова комітету Сенату США з міжнародних відносин Боб Менендес навіть виступив з ініціативою внести до проєкту оборонного бюджету країни поправку, якою прописуються нові санкції проти Росії у тому випадку, якщо вона продовжить свою агресію проти України та зважиться на вторгнення. Своєю думкою про ескалацію, а також про те, як себе покажуть у зв'язку із цим західні партнери та Україна, з виданням "Коментарі" поділився генерал армії України, ексголова Зовнішньої розвідки України Микола Маломуж.

Микола Маломуж. Фото: Апостроф

Захід просто так не висловлюватиме занепокоєння, як було у 2014-му. Багато хто готовий до активних дій, навіть військових

Інформацію про концентрацію російських військ біля українських кордонів дає розвідка США та легалізує через центральні ЗМІ – The Washington Post, Rolitico тощо. Щоб показати, що є привід для занепокоєння і Заходу, й Україні. І що може йтися не просто про концентрацію військ, а й можливий початок військових дій.

Тему підхопили британці, представники ЄС.

Я вважаю, що потенційна загроза є, але, якщо говорити про реальну війну, ми поки що не маємо чіткої інформації, яка підтверджує підготовку росіянами широкомасштабного вторгнення в Україну. Той ресурс, який зосереджений біля наших кордонів, не достатній, щоб забезпечити ефективне просування вглиб України. До того ж Путін зараз явно не готовий до такої операції. Вона йому не потрібна. Адже у разі відкритого вторгнення РФ зазнає колосальних втрат – політичних, військових, економічних (включаючи заморожування важливих їй енергетичних проєктів). Це було б фактично самогубство для російської влади. Адже воювати довелося б уже не лише з добре навченою українською армією, а й із країнами НАТО. Я вважаю, що не буде Захід просто висловлювати занепокоєння, як було 2014-го. Багато хто готовий до активних дій, навіть військових. А це – світова війна. У тому числі ядерна. Загроза світового масштабу. І навряд чи у Кремлі не розуміють наслідків.

Тому масштабної військової операції РФ проти України, найімовірніше, не буде. Але США зокрема та Заходу загалом вигідно нагнітати.

Тому що йде глобальна гра. І Америка в цій грі намагається підняти ставки перед ймовірною новою зустріччю Байдена та Путіна.

Тому йдуть показові заяви та попередження. У ракурсі те, що колективний Захід налаштований активно протидіяти РФ. І що вирішувати все можна лише шляхом діалогу. А на діалог цей США виходять із сильнішого боку, сподіваючись, що опонент почне нарешті діяти у форматі поступок, а не тиску.

На думку Білого дому, Путін тільки тоді піде на якийсь конструктив (причому не лише про Україну і навіть не стільки про Україну), коли побачить, що проти нього готові виступити найсильніші держави світу, включаючи США, Велику Британію, США тощо. Виходячи на переговори у позиції такого тиску, Путіна легше вивести на формат конструктивного діалогу.

А говорити є про що. Це теми глобальної безпеки, ядерної та гіперзвукової зброї, Китаю (стосовно якого РФ, на думку США, має займати нейтральну позицію, а не намагатися стати союзником КНР), ситуації в Європі, найважливіших стратегічних регіонах, включаючи Близький Схід, Іран (готується нову угоду щодо його ядерного стримування). Ну і, ясна річ, тема російсько-українського протистояння. І з усіх цих тем Штати мають надати свої аргументи. А РФ представлятиме свої.

На жаль, Україна не стане основним чинником цих переговорів. Ми не створили для цього відповідних умов, передумов. Не надали аргументів, якими могли б апелювати наші союзники під час розмови з Путіним. Та й Путіну не запропонували нічого, щоб він пішов на ефективне врегулювання ситуації на Донбасі.

Україні потрібно зміцнювати зв'язки не лише з тими, хто нас і так підтримує, а й шукати діалог із потенційними союзниками

Зрозуміло, що ключі від війни та миру знаходяться у Кремля. Але нам важливо підштовхнути російське керівництво до того, щоб у хід пішов ключ миру. Щоб Путіну набагато важливіше було піти з Донбасу, ніж залишитися там. Які ми надали аргументи для цього, зокрема нашим партнерам? Чим зацікавили? Які стратегії запропонували?

Наша влада вже пробувала подивитися у вічі Путіну. Ні до чого хорошого це не спричинило. Пропозиція ще раз зустрітися – абсурд. Потрібно шукати аргументи й для РФ, і для наших західних партнерів. Виробити механізм спільних дій, який би влаштував і Путіна. Без цього зрушень не буде.

А нагнітання істерії, у тому числі в інформаційному полі, – шлях у нікуди. Ми готові до будь-яких дій супротивника. Ми знаємо, хто наш сусід. Ми пам'ятаємо, що творила Росія у 2014-2015, ми розуміємо, хто продовжує постачати бойовикам ОРДЛО зброєю, технікою, боєприпасами та навіть кадрами. Але нам слід шукати аргументи та можливості діалогу, випереджаючи можливу агресію.

Причому не просто зміцнювати зв'язки з тими, хто нас і так підтримує (США, Канада, Великобританія, Польща, Балтія), а й шукати діалог із потенційними союзниками (Китай, Туреччина, Японія, Індія), які можуть вплинути на РФ. І з Росією.

На жаль, наш президент та його оточення на це не здатні. Вони можуть проводити лише окремі піар-акції, деякі операції на підтримку іміджу. Але практичних дій, які б дали практичний результат, Зеленський та його оточення не демонструють.

Хоча рекомендації від професіоналів до них надходять, представники цієї влади до них не прислухаються, вважаючи, що більш глибоко знають ситуацію і можуть ефективно діяти. Результати свідчать, що це не так.

Думаю, у перспективі змінюватиметься і концепція бачення ситуації, і кадри, які реалізовуватимуть нові програми з врегулювання конфлікту.

Читайте також на порталі "Коментарі" — Путін хоче переговорів із Байденом. Експерти розповіли, до чого готуватися Україні.