У четвер, 3 лютого, в Україні побував з офіційним візитом президент Туреччини Тайіп Ердоган. Експерти оцінили для видання "Коментарі" підписані документи, а також те, як можуть українсько-турецькі відносини розвиватися далі і що це все означає в рамках українсько-російського конфлікту.
Реджеп Тайіп Ердоган та Володимир Зеленський. Фото: Офіс президента України
Співпраця з Україною – важливий актив для Туреччини
Експерт із Близького Сходу Національного інституту стратегічних досліджень Микола Замікула зазначає, що візит до Києва президента Туреччини Реджепа Тайіпа Ердогана є плановим. Він проведений у рамках роботи Стратегічної ради високого рівня – формату взаємодії, що передбачає щорічні зустрічі глав держав.
"У даному випадку не йдеться про позапланову поїздку до Києва у відповідь на загострення ситуації поблизу кордонів України. Проте продовження стабільного курсу на поглиблення партнерства з нашою державою з боку Туреччини лише наголошує на незмінності її дружньої позиції – і це саме по собі стає сигналом для російського агресора. Візит Ердогана показує, що попри всі загрози Москви Анкара сприймає Київ як важливого партнера – і зацікавлена у збереженні Україною суверенітету. Підписання серії угод демонструє сприйняття Туреччиною перспектив України як незалежного гравця, а не підконтрольної Росії території", – пояснює Микола Замікула.
Він зазначає, що найактивніше обговорюваним результатом візиту стало підписання угоди про зону вільної торгівлі між Україною та Туреччиною.
"Сторони довго до цього йшли. З раціонального погляду, цей документ має як безперечні позитивні сторони, так і певні моменти, які змушують задуматися про виклики, які несе українським виробникам відкриття ринків для турецьких товарів. Однак багато експертів демонструють оптимізм щодо результатів угоди. Зрештою, точні оцінки ми зможемо дати згодом, аналізуючи динаміку розвитку українсько-турецьких торгових відносин", – пояснює експерт.
І нагадує, що окрім угоди про ЗВТ, Україна та Туреччина узгодили кілька документів, що регулюють співпрацю практичного характеру у різних сферах – від правоохоронної діяльності до молодіжної політики.
"Безперечно, важливі питання торкалися і переговорів, які не стали надбанням преси. Враховуючи озвучені Ердоганом ініціативи щодо можливого турецького посередництва між Україною та РФ, а також концентрацію військ Росії поблизу українських кордонів, питання безпеки в регіоні явно стали предметом розмови президентів. В даному випадку ми вдячні Туреччині за незмінну підтримку територіальної цілісності України, а також постачання сучасного озброєння, яке відіграє значну роль у підвищенні обороноздатності нашої держави".
Посередницькі ініціативи Ердогана також варто вітати, упевнений Микола Замікула.
"Наша позиція залишається незмінною – ми готові брати участь у різних переговорних форматах, якщо вони можуть дати нам надію на успіх у справі стримування російської агресії та відновлення територіальної цілісності. Щоправда, Російська Федерація не демонструє такого конструктиву – і не відповідає згоді на турецькі пропозиції щодо можливої зустрічі Володимира Зеленського та Володимира Путіна у Туреччині. Проте навіть якщо такий саміт і не відбудеться, дипломатичний потенціал Туреччини може зіграти на руку Україні. Так, Ердоган може виступити посередником у "віртуальному" діалозі Зеленського та Путіна. Ймовірно, незабаром відбудеться його зустріч із президентом РФ, і на ній він зможе озвучити ту українську позицію, яку, ймовірно, Зеленський переказав йому в Києві. Також перспективним є перенесення засідань Тристоронньої контактної групи до Стамбула, – вважає експерт. – Адже зараз очевидно, що її робота не може продовжуватись у Мінську, де самопроголошений президент Лукашенко віддає останні залишки білоруського суверенітету Путіну".
На думку Миколи Замікули, Туреччина як переговорний майданчик влаштовує Україну. Не лише через свій статус впливового регіонального гравця, а й завдяки дружній позиції щодо нашої країни. Яка залишається незмінною – і це визначатиме перспективи двосторонніх відносин.
"Співпраця з Україною є важливим активом для Туреччини. При цьому його значення визначається не ефемерними гаслами, а практичними інтересами Анкари (зацікавленість у співпраці у сфері ОПК для реалізації перспективних турецьких проектів сучасного озброєння; протидія посиленню РФ у Чорноморсько-Каспійському просторі; демонстрація конструктивної регіональної ролі Туреччини перед Західними партнерами). Це мають розуміти і у Москві, – вважає експерт. – Зрозуміло, у Росії незадоволені розвитком українсько-турецьких відносин. Однак Кремль повинен розуміти, що не може нав'язувати свою волю Туреччини, якщо вона суперечить турецьким інтересам. Наявність певних важелів тиску (торгівля енергоресурсами, фактор російських туристів для турецького бізнесу) унеможливлює демонстративний розрив та жорстку конфронтацію між Туреччиною та Росією. Однак не слід забувати про наявність багатьох геополітичних протиріч між ними, а також про регіональні амбіції Анкари. Незалежна зовнішня політика є ключовим елементом позиціонування Ердогана на міжнародній арені. Зважаючи на все, відносини з Україною стають важливим елементом такої політики Турецької Республіки".
Спроби Ердогана бути посередником між Росією та Україною по суті не вигідні ні нам, ні нашим опонентам
Політолог-міжнародник, бізнес-аналітик Георгій Кухалейшвілі розмірковує так:
"З політичного погляду візит президента Туреччини Реджепа Ердогана примітний тим, що він висловив ініціативу стати посередником у переговорах України та Росії щодо виконання Мінських домовленостей. Тут є два цікаві моменти. З одного боку, ще у грудні 2021 року Путін під час телефонної розмови з Ердоганом стверджував, що Україна нібито зриває виконання Мінська-2. З іншого боку, також відомо, що РФ заперечує свою участь у конфлікті на Донбасі та наполягає на переговорах української влади із сепаратистами".
Позиція Ердогана, на думку експерта, говорить про те, що він вважає Росію стороною конфлікту, якщо запросив Путіна на переговори з Зеленським до Туреччини.
"Це однозначний плюс для України – і посилює наші позиції. Ми не бачимо сенсу виконувати політичні умови Мінська-2, поки Росія не виконає перших умов у сфері безпеки: не поверне нам контроль над 400 км дільницею кордону, не виведе підконтрольні їй збройні формування, найманців, добровольців та завезену туди російську зброю. Пропозиція Ердогана йде врозріз із лінією Москви", – пояснює Георгій Кухалейшвілі.
Щодо України, то не варто чекати якогось прориву від переговорів Зеленського та Путіна, навіть якби вони відбулися, упевнений експерт.
"Росія продовжить схиляти Україну до виконання Мінська-2, що є неприйнятним для нас і загрожує обмеженням суверенітету, появою як суб'єкта у складі країни троянського коня Кремля. Спроби Ердогана бути посередником між Росією та Україною по суті не вигідні ні нам, ні нашим опонентам. Якщо ж подібні переговори закінчилися холодним миром і хоча б досягненням заморожування конфлікту за придністровським сценарієм, припиненням нагнітання напруженості біля українських кордонів, певний сенс у них є. Однак такий результат навряд чи можливий, – вважає експерт. – Якийсь час РФ намагатиметься дотиснути нас дипломатичним шляхом у нормандському форматі, що ймовірно стан справ не змінить".
Читайте також на порталі "Коментарі" – експерт пояснив, чим продиктоване бажання Ердогана бути водночас добрим і для Києва, і для Москви.
Читайте Comments.ua в Google News
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.