Рубрики
МЕНЮ
Виталий Войчук
2022-й рік, що минає, став безперечно найважливішим за весь час існування сучасної України. І хоча зовнішня політика в житті країни виявилася превалюючою, знайшлося місце і для радикальних внутрішніх політичних змін, які можуть закласти основи для життя держави на десятиліття вперед.
Політичні підсумки року 2022: що змінилося у внутрішній політиці України
У військових умовах необхідною складовою успіху є влада однієї людини, і шостий президент України Володимир Зеленський повністю справляється із цим завданням. Як у всьому світі Збройні сили в особистісному плані асоціюються лише з Валерієм Залужним, так політична влада всередині України в усіх асоціюється лише з президентом Володимиром Зеленським.
Треба сказати, що це беззаперечний успіх, адже до російського вторгнення 24 лютого, в очах багатьох Володимир Зеленський перебував у тіні голів Офісу Президента, спочатку забутого Андрія Богдана, а потім Андрія Єрмака. Не можна сказати, щоб останній був малопомітним в інформаційному полі, навпаки, він дуже активно повідомляє про обміни військовополоненими та постачання нової зброї, але мало в кого тепер виникає відчуття, що він "затьмарює" голову держави.
Ймовірно, останнє стало наслідком літнього скандалу, коли член Палати представників США Вікторія Спартц прямо назвала Андрія Єрмака проблемою, яку Володимир Зеленський має вирішити.
Одним із очевидних підтверджень зміцнення позиції президента всередині країни політичний експерт Олег Постернак назвав голосування за нового генпрокурора України Андрія Костіна.
"Якщо раніше зміни в силовому блоці вимагали хворобливого узгодження серед груп монобільшості, тепер це пройшло набагато швидше, у тому числі за рахунок підтримки колишніх депутатів ОПЗЖ, що посилило пропрезидентську більшість", — пояснив "Коментарі" експерт.
Справді, якщо за призначення генпрокурором 17 березня 2020 року Ірини Венедиктової проголосували 269 нардепів, то кандидатуру Костіна підтримали 299 осіб.
Щодо політичних опонентів Володимира Зеленського, то найкраще тут кажуть цифри. Так, 23 лютого рейтинг Володимира Зеленського за даними соціологічної групи " Рейтинг " становив 24,6%, а у його опонента, екс-президента Петра Порошенка 18%.
Через 10 місяців можна знайти нібито оперативні дані соціологів з анонімних Телеграм-каналів, які дають Володимиру Зеленському рейтинг 62% і трохи менше 10% у Петра Порошенка.
Звичайно, можна сумніватися в цих цифрах, але в тому, що президент помітно випереджає свого попередника, підстав сумніватися немає. Петро Порошенко активно зайнявся волонтерством, Юлія Тимошенко з'являється в інформаційному просторі вкрай рідко, проросійські кандидати Юрій Бойко та Євген Мураєв перейшли в розряд маргіналів, причому другий просто втік з країни, а Ігор Смешко, який замикав Топ-5 кандидатів у президенти, з літа зник з інформаційного простору. .
Як писали "Коментарі", переважна більшість експертів не сумніваються, що поки що на тлі популярності Володимира Зеленського в суспільстві, складно собі уявити опонента йому на майбутніх президентських виборах.
Як повідомлялося вище, серйозних опонентів у нинішнього глави держави просто немає, але значно менше ясності з рейтингами політичних партій. Останні офіційні цифри того ж таки "Рейтингу" давали "Слузі народу" мінімальну перевагу над "Європейською солідарністю" — 16,1% проти 15%. Оскільки з того часу офіційних рейтингів не було, говорити про реальну популярність тієї чи іншої політсили не можна.
Найбільш серйозний удар отримала проросійська ніша електорального поля – ОПЗЖ та "Наші". Діяльність обох із них була тимчасово припинена у березні, заборонена у червні, а ОПЗЖ встиг програти і суди двох інстанцій.
Втім, свого представництва у ВР ті самі "Наші", окрім власне Євгена Мураєва, не мали, а от у ОПЗЖ було понад 40 парламентських мандатів. І більшість із них, як пишуть ЗМІ, опинилися у розпорядженні президента. Так, із 30 "додаткових" голосів при вже згаданому голосуванні за нового генпрокурора Андрія Костіна, 29 дали якраз "Відновлення України" та "Платформа за життя та мир".
При цьому очевидною стала висока конкуренція на патріотичному електоральному полі, на якому сьогодні тією чи іншою мірою "топчеться" будь-яка партія, яка претендує на значну роль.
Але ще не сказала свого слова нова сила, яка може стати політичною.
На сьогоднішній день в Україні немає громадського інституту, який би користувався в українців більшою довірою, ніж армія, Збройні сили України, які стали з початком війни та мобілізації справді народними.
Як Володимир Зеленський є "обличчям" України на зовнішньополітичній арені, так головком ЗСУ Валерій Залужний є "обличчям" армії та ЗСУ.
"Двоїстість", що виникла таким чином, викликала в серпні в ЗМІ масу публікацій про якысь ревнощі президента до головнокомандувача ЗСУ, через що Валерія Залужного хотіли зняти з посади головкому і призначити міністром оборони.
Розігрівали ці чутки публікації у ЗМІ, в яких "творцем" блискучого наступу ЗСУ у Харківській області виставляли командувача Сухопутних військ Олександра Сирського. Причому статті про Сирського з'являються і в іноземних ЗМІ.
Пристрасті вщухли, мабуть, лише після публікації серії матеріалів про Валерія Залужного в західних ЗМІ, у тому числі в журналі Politico . З того часу немає інформації про якісь суперечності у відносинах президента та головкома ВСУ та якісь планыв щодо останнього. Водночас з інформаційного простору зник Олександр Сирський.
Хоча офіційно протиріч між Володимиром Зеленським та Валерієм Залужним ніколи й не було, а також немає політичних амбіцій у Валерія Залужного, та історія каже, що у внутрішньополітичному житті роль армії явно зростає і "традиційні" політики цього бояться.
Важливим політичним етапом 2022 року можна вважати зниження ролі олігархів, закон проти впливу яких набув чинності ще у листопаді 2021 року, а самі олігархи під час російського вторгнення повелися дуже по-різному.
Вже восени секретар РНБО Олексій Данилов заявив, що олігархи втрачають свій вплив в Україні. Апофеозом стало рішення про націоналізацію власності олігархів — Ігоря Коломойського, Костянтина Жеваго, В'ячеслава Богуслаєва та Костянтина Григоришина, частина підприємств яких була передана Міністерству оборони.
Та й в економічному сенсі вплив українських олігархів значно послабшав, адже за час війни 20 найбагатших українців втратили майже половину свого статку – близько 20 млрд дол.
Найбільш постраждалим виявився найбагатший українець Рінат Ахметов, чиї статки з 13,7 млрд дол. у лютому впали до 4,4 млрд дол у грудні. Проте він, як і раніше, залишився найбагатшим в Україні.
Ще одним непрямим свідченням деолігархізації став переділ ринку медіа в Україні в 2022 році, що сталося насамперед "завдяки" військовим діям та особливим умовам, у яких працюють ЗМІ, зокрема військовій цензурі.
До того ж Рінат Ахметов ще влітку вийшов з медіабізнесу .
З прийняттям 14 грудня Верховною Радою "Закону про медіа", до рук влади потрапив ще один потужний важіль для переформатування ринку – батог для неслухняних.
Загалом можна не сумніватися, що майбутній 2023 рік стане роком чергових політичних змін для України, суть яких залежатиме насамперед від ходу російсько-української війни.
Новини