Головна Статті Політика внутрішня політика Політичні підсумки 2021 року: найважливіші події для України
commentss Cтатті Всі новини

Політичні підсумки 2021 року: найважливіші події для України

«Коментарі» згадали найяскравіші політичні події у 2021 році, що відбулися в Україні або безпосередньо стосувалися її

1 січня 2022, 08:00
Поділіться публікацією:

Якщо минулий 2020 рік отримав народну назву "карантинний", то 2021-й, що минає, багато хто називає "роком очікування великих неприємностей". Ці неприємності, на щастя, поки що не настали, але й небезпека їх появи нікуди не поділася. "Коментарі" згадують найяскравіші політичні події у 2021 році, що відбулися в Україні або безпосередньо стосуються її.

Політичні підсумки 2021 року: найважливіші події для України

Вибори у Харкові. Фото: Цензор.Нет

"Майдан", але зовсім не євро

Почнемо з події, яка є суто економічною, але перетворилася на політичну, причому широкого масштабу.

Ще у 2020 році влада акуратно попереджала населення, що незабаром доведеться піднімати тарифи ЖКГ. "Слуги народу" робили це, використовуючи максимально розпливчасте, можна навіть сказати, заспокійливе формулювання, що цей самий народ спочатку і не здогадався, які цифри побачить у квитанціях.

Офіційні особи, зокрема й сам президент Зеленський, довго розповідали казки про нову "прогресивну" систему ціноутворення. І зі спритністю кота Баюна змогли приспати пильність українців настільки, що ті спокійно зустріли Новий рік, а схаменулися лише тоді, коли вже все олів'є було з'їдено, а шампанське й інше спиртне випито.

У січні 2021 року в Україні відбулося одночасне підняття одразу кількох комунальних тарифів. Нові цифри викликали велике невдоволення серед населення, відразу у кількох містах відбулися протестні акції з гаслами "Стоп тарифний геноцид" тощо.

Президент, дивлячись на усе це, провів енергетичну нараду, на якій наголосив, що тарифи мають бути "справедливими". Також глава держави заявив, що "ми не можемо дозволити зростання ціни для наших громадян". Тобто, знову ввімкнув кота Баюна, мабуть, сподіваючись, що населення після новорічних свят ще не зовсім протверезіло і продовжує перебувати у "нірвані". Людей це не заспокоїло, вони протестували.

Експерти поставилися до "тарифного майдану" по-різному. Хтось підтримав, при цьому звинувачуючи у всьому "зелену" владу. Ну, а хтось звинуватив лідерів протестувальників у нечесній грі. Наприклад, банкір Сергій Фурса назвав тарифні протести інформаційною "спецоперацією" одіозного олігарха Ігоря Коломойського, яка спрямована на ускладнення співпраці з МВФ.

Варто зазначити, що з непідконтрольного Донецька відразу подав голос повністю підконтрольний Москві "МММщик" Денис Пушилін. Він як людина, якій вигідні будь-які заворушення в Україні, підтримав протести, назвавши їх "всеукраїнською народною революцією".

Але до його розчарування "тарифний майдан", на відміну від Євромайдану, не призвів до кривавих подій і не створив передумов для появи в Україні чергових "зелених чоловічків".

Заради справедливості зазначимо, що після "тарифного майдану" керівництво країни все ж таки зробило у ціновій політиці певні кроки, щоб якось розрядити обстановку. Проте нові тарифи ЖКГ виявилися все одно високими, і громадяни України, особливо пенсіонери, цього року більше думали не про те, як жити, а про те, як вижити на свої копійчанні соцвиплати.

Вибори у Харкові: "тінь" Кернеса та "пісне" обличчя Добкіна

Не секрет, що харківський політичний бомонд, хоч і перебуває постійно у тіні то донецьких, то дніпровських, то київських колег, але дуже впливає на політику країни в цілому. Крісла харківських місцевих рад та адміністрацій часто стають трампліном для стрибка до столиці. Втім, скажімо так, найяскравіший мер цього міста Геннадій Кернес до Києва особливо не прагнув, але мав у країні статус і популярність значно більшого масштабу, ніж місцевий.

З 2014 року саме Харків вважається одним із перших форпостів на шляху до завоювання всієї України. Своєчасна переорієнтація саме харківських еліт у проукраїнську сторону не дала зробити з цього важливого міста якусь невизнану "республіку" з усіма бойовими діями, що випливають звідси. Тому до виборів у цьому місті зараз прикута особлива увага.

"Перша столиця" України вже традиційно вигадує під місцеві вибори щось нестандартне, внаслідок чого вони перетворюються або на анекдот, або на міні-гру "престолів", де відразу після смерті "короля" починається неабияке протистояння.

Так сталося і цього разу: наприкінці 2020 року непотоплюваний Геннадій Кернес відсвяткував десятиліття на своїй посаді, знову виграв вибори та невдовзі помер. Тому коли у більшості інших міст питання мерів було закрито ще минулого року, у Харкові практично весь 2021 став суцільною передвиборчою кампанією.

Злі язики говорили, що харків'яни наприкінці 2020-го обирали вже "мертвого" мера, а насправді Кернес нібито помер набагато раніше, ніж про це оголосили офіційно. Мало того, скандал виник із його електронним підписом: опоненти секретаря міськради Ігоря Терехова, який став після смерті Кернеса в.о. міського голови, звинувачували його у нецільовому використанні підпису вмираючого.

Так це чи ні, але смерть Кернеса стала фактично стартовим пістолетом для нових політичних перегонів, фаворитами у яких були Терехов і Добкін. Не встиг відгриміти похоронний марш, як вони включилися у гонку, чудово розуміючи, що борються за голоси не стільки харків'ян, скільки колишніх виборців Кернеса. А оскільки обидва вважалися людьми Кернеса, то кожному з них треба було довести, що він більше "кернесівський", аніж його опонент.

Два головних претенденти почали копіювати методи спілкування Кернеса, відвідуючи школи, двори, майданчики й інші місця. Краще виходило у Терехова, на боці якого як в.о. міського голови був ще й адмінресурс. Протягом усього року він організовував відкриття парків, стадіонів і дитячих майданчиків, за що отримав від опонентів прізвисько "відкривачка".

Щодо Добкіна Терехов не залишався у боргу і якось, виступаючи перед виборцями, назвав того "листом, забутим на пошті", причому приписавши авторство цієї фрази покійному Кернесу. А коли Добкін заявив, що завдяки йому "з Геннадієм Адольфовичем" у Харкові зберігся мир, Терехов відразу парирував: "Це Добкін хотів привезти сюди війну, а ми з Геннадієм Адольфовичем цього не допустили".

На тлі Добкіна, що поголився налисо, відпустив бороду та додав собі таким чином років 20, Терехов виглядав більш презентабельно. Він мав саме таку зовнішність, яка подобається харківським пенсіонерам. У підсумку за рекордно низької явки (28,29%) мером таки вибрали Терехова, причому у першому турі, але з дуже неоднозначним результатом (50,55%). Життя покаже, чи стане він самостійним гравцем і піде у велику політику або так до кінця кар'єри і залишиться "тінню Кернеса", що "пасеться" на його електоральному полі.

Другий "друг" Кернеса — Добкін набрав близько 30%, що, незважаючи на "пісне" обличчя, теж можна вважати непоганим результатом. Мабуть, харків'яни тепер виносять із поштових відділень абсолютно все, навіть забуті листи. Інші ж кандидати не стосувалися до людей Кернеса, тому їм до ладу ніхто не давав у Харкові виступати і голосів вони багато не набрали.

Аваков, який "нікуди не йшов"

Але якщо Кернес у Київ особливо ніколи не прагнув, то його земляк і ще один "великий друг" (цього разу – у переносному сенсі) Арсен Аваков дуже навіть непогано там влаштувався, причому краще за багатьох корінних жителів столиці. Незмінний голова МВС, цивільна людина, яка керувала силовим відомством із самого Євромайдану, раптом вирішила в середині літа подати у відставку.

Втім, ця подія була несподіваною для будь-кого, але тільки не для самого Арсена Борисовича. Подейкують, що він давно вже планував "повісити кашкет на цвях", але не тому, що втомився, а тому, що дало народну назву 2021 року, тобто в очікуванні великого "шухера".

Втім, є й інша думка. Наприклад, екскерівник Офісу президента Андрій Богдан вважає, що Авакова звільнили з посади через інцидент із нардепом від "Слуги народу" Євгеном Брагаром. За його інформацією, мати Брагара є нянею у дітей Зеленського.

"Тобто, людина, яка довгу історію пройшла з ним. Він її дуже цінує. І тут її зупинили за п'янку. Не знаю, пив він, не пив. Але для Зеленського це була червона ганчірка", — переконаний Андрій Богдан.

Ми вже аналізували багаторічне перебування Авакова на посаді голови МВС в окремій статті . Що й казати, його постать дуже суперечлива. Одні називали його "чортом" і "бандитом", інші хвалили за те, що не пустив "російську весну" до Харкова.

Після призначення нового голови МВС, яким став Денис Монастирський, багато хто сказав, що Арсен Борисович нібито "нікуди не йшов" і продовжує керувати силовим відомством, тепер уже неформально. Річ у тім, що Монастирський працював помічником у Антона Геращенка (ще один харків'янин), який своєю чергою був спочатку радником, а потім і заступником в Авакова.

У Мережі навіть з'явилися фотожаби, на яких Аваков передає посаду ще одному Авакову. Досі точиться дискусія, чи можна нового міністра внутрішніх справ назвати повністю людиною Авакова, чи ні.

З одного боку, Монастирський пройшов до нардепів за списками партії "Слуга народу", партії Володимира Зеленського. З іншого ж, його опоненти стверджують, що він, працюючи у парламенті, робив усе, що йому говорив Геращенко, включаючи скандальне голосування щодо електрошокерів. Та й взагалі є думка, що Монастирський потрапив до парламентського комітету "за квотою Авакова" і проводив через нього закони, вигідні тодішньому голові МВС.

Так це чи ні, але Арсен Борисович після своєї відставки зберіг вагу в українському політикумі. Подейкували, що він навіть може створити власну політсилу. Щодо Монастирського, то він не є настільки публічною особистістю. На відміну від "фейсбучного міністра" Авакова, чинний голова МВС з'являється там досить рідко, його пости майже завжди мають офіційний характер і не стають скандальними або просто обговорюваними.

За пів року перебування на посаді наступник Авакова нічим особливим не запам'ятався, на відміну від свого заступника Гогілашвілі, "подвиги" якого ми розглянемо пізніше.

 Арешт Саакашвілі: на нас чекає нова "революція троянд"?

Не можна, звичайно, не згадати резонансні події, пов'язані зі ще одним "другом" Авакова, колишнім президентом Грузії, ексголовою Одеської ОДА Міхеілом Саакашвілі. Його можна назвати як грузинським, так і українським політиком. Але все-таки грузинським, незважаючи на те, що зараз у нього громадянство українське (тут боїмося помилитися, оскільки ситуація змінювалася кілька разів).

Той самий "бе-бе-бе", у якого з Аваковим була лайка, що дуже запам'ятовується. Той самий "карлсон", який штурмував український кордон (причому вдало), і якого потім підлеглі Арсена Борисовича та Петра Олексійовича ловили київськими дахами, восени 2021 року вирішив повернутися на Батьківщину. Його попереджали, що це великий ризик і там буде організовано дуже холодний прийом. Міхо це не зупинило, він все одно приїхав до Грузії та був заарештований.

Оцінити об'єктивність висунутих проти нього звинувачень непросто. З одного боку, він небезгрішний, під час його правління були і успіхи, і провали. Причому критики зазначали, що успіхів Міхо домагався насамперед завдяки своєму оточенню. Так, короля робить почет, але свиту цю теж треба вміти підібрати. Як казав сумнозвісний вусатий земляк Саакашвілі, "кадри вирішують усе". Що й казати, якщо навіть такий відверто промосковський піп як митрополит Одеський Агафангел визнавав, що Грузія за президентства Саакашвілі "на очах розквітала".

На наш погляд, відбувши дві президентські каденції, Міхеіл Ніколозович міг утримати владу, провівши на посаду глави держави вірну йому людину та контролюючи парламентську більшість. Але, керуючи країною, він дійсно помилявся й іноді перегинав палицю, а війна 2008 року та російські військові, які вторглися на територію Грузії, завдали, мабуть, найнищівнішого удару по його авторитету. Народна любов — це явище дуже нестійке, а щодо бойових дій, то поразки правителям ніколи не пробачаються. Хіба що після повноцінного реваншу.

У результаті Міхо після двох термінів президентства не вдалося утримати владу, кандидат від його партії вибори не виграв, а йому самому довелося терміново поїхати з Грузії. Він сподівався зробити камбек вже в українській політиці, але після призначення головою Одеської ОДА, згідно з популярним у Мережі мемом, знову "щось пішло не так". Із президентом Порошенком і його почетом стосунки не склалися, позбавили громадянства, а провладним ЗМІ було дано негласну ц/в: у позитивному контексті згадувати Саакашвілі якомога рідше.

За президента Зеленського йому повернули громадянство, але після кількох спроб повернутися у велику політику Міхо зрозумів, що йому тут в Україні просто немає місця – скрізь "свої" люди та він ніяк не вписується. На наш погляд, це одна з ключових причин, чому він таки вирішив повернутися на Батьківщину після восьмирічної перерви.

У Грузії його, як-то кажуть, "прийняли" з розпростертими обіймами, висунувши цілий "букет" звинувачень. Що тільки не інкримінують Саакашвілі: і організацію нападу на депутата, і зловживання повноваженнями, і жорсткий розгін протестів опозиції, коли він очолював країну. Причому список його гріхів настільки широкий і постійно поповнюється, навіть коли він перебуває у неволі, що ми не здивуємося, якщо там з'явиться звинувачення у тому, що він поглумився над бабусею Леніна.

А далі буде як у фільмі про Шурика "Кавказька полонянка":

- Вибачте, часовню теж я розвалив?

- Ні, це було до вас, у 14 столітті.

Не можемо сказати точно, чи процвітала Грузія при Саакашвілі, як стверджує товариш Агафангел і багато інших, але, принаймні, коли він був президентом, ця країна починала бути схожою на європейську. Так, з особливим кавказьким колоритом, не без "косяків", але все ж таки намагалася злізти з гір і прямувати до Європи на ділі, а не на словах. При нинішній владі, яку багато експертів підозрють у лояльності до Москви, Грузія все більше нагадує Грузинську Радянську Соціалістичну Республіку. Арешт Міхо і дуже слабка доказова база за багатьма статтями, що висуваються проти нього, – тому свідчення.

Складається враження, що нинішнє керівництво Грузії робить усе для того, щоб "збитий льотчик" Міхеіл знову набрав колишню вагу та став національним героєм. Навіть український президент Порошенко, який припустився дуже багато помилок, у тому числі й щодо Саакашвілі, до такого не додумався.

Поки другою "революцією троянд" у Грузії не пахне, але якщо й далі продовжиться так само, підтримка Саакашвілі знову зросте до колишніх показників, і цей гордий народ знову вийде на вулиці. Тільки тепер замість квітів грузини можуть взяти до рук щось важче.

Війна на Донбасі, "Байрактари" й істерика, пов'язана з ними

Висвітлюючи політичні події у році, що минає, не можна не згадати головну рану України, що кровоточить, – злегка заморожену, але періодично підігрівану, немов на гасу, війну на сході країни. У сепаратистів "ДНР"/"ЛНР" мало що клеїться в економіці штучно створених "держав", і якби не фінансова, військова та інформаційна підтримка Москви, вони просто вже пішли б у історію і стали звичайним об'єктом залякування дітей перед сном як баба Яга чи Бабай (до речі, на Донбасі бойовик із подібним позивним якраз був).

Проте нинішня влада Росії, дивлячись на те донбаське "чудо", яке створила, зовсім не розкаюється та продовжує гнути ту саму політику. Протягом усього року на лінії розмежування, а за фактом лінії фронту, постійно виникали загострення, сепаратисти "ДНР" і "ЛНР", як і раніше, претендують як мінімум на всі території Донецької та Луганської областей. Причому саме у 2021 році провокації виникали частіше, ніж у попередніх, якщо не брати до уваги, звичайно, активних бойових дій у 2014-15 рр. З Москви, Луганська та Донецька також зросла кількість погроз та обіцянок "звільнити" всю решту території України.

У жовтні з'явилися повідомлення, що Київ уперше застосував на Донбасі турецькі безпілотники Bayraktar TB2. Ці літальні машини вже отримали статут "імби" у Сирії, а також у Карабаху, коли азербайджанська армія, яку підтримує Туреччина, просто "винесла" армію НКР, що складається здебільшого із вірмен.

До речі, у тому конфлікті риторика Москви особливо здивувала. Будучи офіційним військовим союзником Вірменії, російська сторона якось м'яко відреагувала на той факт, що азербайджанці, використовуючи навіть "Байрактари", повернули собі відразу кілька спірних районів, над якими втратили контроль ще 30 років тому.

З Москви не було жодних гучних звинувачень на адресу Баку, їх не звинувачували у фашизмі, як українців. Куди поділися всі гіркіни, бородаї, затулини зі своїми закликами відновити межі "російського світу". Не надто старався й агітпроп в особі Соловйова, Скабєєвої та інших підконтрольних мас-медіа. Росія, звичайно ж, отримала певну вигоду з тієї ситуації і навіть задіяла своїх "зелених чоловічків". Проте поводилися вони скромніше, ніж у Криму та на Донбасі, а їх перебування у зоні карабахського конфлікту було подано максимально умиротворювально.

Але повернемось до Донбасу. На відміну від ситуації з Азербайджаном, тут все було зовсім по-іншому. Коли подібні "Байрактари" почала використовувати Україна (і теж досить ефектно), з Москви та Донецька одразу пролунала істерика із серії "допоможіть, хулігани зору позбавляють!", з екранів ТБ і всіляких ютуб-каналів посипалися нові звинувачення та погрози на адресу Києва. Хоча по суті ситуація дуже схожа: війна, сепаратизм, псевдореспубліка, підтримувана РФ і прагнення визнаної держави якщо не повернути юридичні території, то хоча б не допустити захоплення нових. Але реакція діаметрально протилежна.

Окрилена локальним успіхом, українська сторона розширила співпрацю з Туреччиною, зокрема закупівлю безпілотників, які вже стали легендарними. І, звичайно ж, отримала не лише словесні погрози, а й низку реальних дій, які демонструють, що держава має справу з хитрим і небезпечним супротивником.

Скупчення військ РФ на кордоні, переговори Байден-Путін

Цього року російська сторона не лише продовжила "кошмарити" Україну за допомогою "ДНР" і "ЛНР", а й почала влаштовувати різні навчання/скупчення/пересування на своїй, російській території, що навіть американці стали смикатися. Спочатку через ЗМІ, потім через окремих політиків Україну почали попереджати про те, що на кордоні "безпрецедентні" маневри російських військових і назріває щось дуже погане. Офіційний Київ спочатку реагував мляво та навіть намагався заспокоювати населення, запевняючи, що там нічого особливого не відбувається, а американцям "велике спасибі" за пильність, але вони погарячкували.

Втім, трохи пізніше навіть Зеленський, який досі не вимикав кота Баюна, змінив риторику та визнав, що попередження з-за кордону про загрозу, що насувається, все ж таки не позбавлені підстав.

Відомий український дипломат Роман Безсмертний , коментуючи цю ситуацію, наголосив:

"На окупованому Донбасі зосереджені військові корпуси – там кількість людей приблизно як армія Франції. Крім того, туди стягнуто різну бронетехніку – її кількість можна порівняти з тією, що на озброєнні в армії Німеччини. Зараз Росія проводить дивні маневри неподалік українського кордону. Додамо сюди ситуацію з "біженцями" на білорусько-польському кордоні, які насправді не є біженцями, а цивільними особами, які використовуються у військових цілях.

Заблоковано роботу Тристоронньої контактної групи щодо врегулювання ситуації на Донбасі, обмін військовополоненими, не діє "нормандський формат". Обстріли посилюються, а в Україні дедалі частіше затримують різних диверсантів із Росії. Які вам ще потрібні докази, щоб зрозуміти, що напруга зростає та Кремль веде підготовку до серйозних дій!"

Наприкінці 2021 року питання про те, звичайні це маневри біля українсько-російського кордону чи незвичайні, вже не стояло. Стояло лише питання про те, для чого це все робить Путін — просто грає м'язами або ж реально хоче повторити той треш, що був влаштований у 2014 році, а, може, навіть гірше.

До того ж штучна "міграційна криза" у Білорусі, повний розворот Лукашенка у бік Москви і навіть погрози щодо України неабияк підлили олії у вогонь. Ситуацію з "біженцями", яких "бацька" спочатку "накопичував" у Білорусі, а потім направив до польського кордону, ми не виділяли в окремий пункт, оскільки він стосувався України лише побічно. Однак ці події можуть бути ланками одного ланцюга, який розкручує відомо хто. І цей ланцюг уже давно нависає над головами українців.

Не дивно, що Україна стала одним із ключових питань у переговорах президентів США та РФ. У Путіна останнім часом просто якесь маніакальне бажання отримати гарантії з боку американців, що ті ніколи і нізащо не візьмуть Україну до НАТО. Він як мантру повторює чергові слова: про війська Альянсу біля кордонів Росії, про ракети, орієнтовані Росію. Він ніби забув той факт, що війська НАТО і так знаходяться неподалік, причому у кількох суміжних державах. Але Україна у НАТО – це найбільший жах. Очевидно, війська Альянсу, які стали на родючі ґрунти Харківщини чи Київщини, одразу перетворюються на термінаторів, порівняно з якими тьмяніють навіть "кіборги" з донецького аеропорту.

Останнім часом Байдена багато хто звинувачує у тому, що він більше спить, аніж працює, причому може спати і на робочому місці. Проте Путін не добився від нього жодних гарантій невступу України до НАТО, як письмових, так і усних. Зважаючи на все, "дідусь" вкотре пригрозив Москві санкціями, хоча слідом за цим відбулися і дивні зміни в американських документах, пов'язані з "Північним потоком-2".

Якщо коротко говорити про переговори Байден-Путін, то від них, звичайно ж, очікували більшого. Та й взагалі, коли два лідери великих світових держав починають саміт, на якому обговорюють не суто особисті інтереси, а долю фактично всього світу, цьому заходу варто надати більше прозорості. А так хід самої бесіди покритий якимось мороком, наче це бартерна угода щодо обміну партії горілки на отару овець і їй просто потрібна комерційна таємниця.

Пікантності ситуації надавав той факт, що з Байденом у кімнаті знаходилися соратники та помічники (жартувати з приводу того, що вони просто не давали йому заснути, не будемо), а ось Путін сидів один. Різкий такий контраст вийшов, що символізує різницю у менталітеті і політикумі американців з їх владою, що змінюється, і росіян, які зводять на престол "вождів", незмінних протягом довгих років.

Так чи інакше, але через таємничість саміту та недопуск туди журналістів ми не можемо точно сказати, чи приніс він щось корисне конкретно Україні. Дивлячись на той факт, що у риториці та діях Москви щодо нашої країни не змінилося нічого, можна сказати, що поки що конкретних результатів не видно.

"Вагнергейт" і конфлікт Зеленський-Ахметов

Поки що керівництво Російської Федерації кидає сили на боротьбу з Україною, а також усім цивілізованим світом, у самій Україні зайняті бійками між собою. Принцип "бий своїх, щоб чужі боялися", на жаль, був у нашій країні за всіх режимах, не змінився він і за "слуг народу".

Одним із найяскравіших скандалів року, що минає, став "вагнергейт". Згідно з відкритими джерелами, Київ ще за президентства Порошенка санкціонував важливу операцію із заманювання російських найманців у пастку. Задум був такий: українці відстежують вагнерівців та інших "їхтамнема" у Росії і через підставні структури залучають їх "на війнушку", а потім таємно переправляють на територію України, щоб перетворити на цінні "язики". Спійманих бойовиків, які воювали проти України, планувалося "розкрутити" на свідчення, які потім направити до Гааги для доказів злочинів РФ та її присутності на Донбасі.

Але влада могла мати інші плани. Поки не вдалося встановити точно, шкідництво це було чи банальна недбалість, але операцію чи то скасували, чи то перенесли і у результаті мало того, що українським розвідникам не дали виконати задумане, то ще й "засвітили". На думку опозиційних політиків, тепер цим людям загрожує небезпека, а дії влади потрапляють під статтю про зраду батьківщини.

У деталях "вагнергейту" ще належить розібратися та дати їм правову оцінку. Але ясно, що станеться це вже не цього року. Ця подія ефектно вписалася у конфлікт діючого президента з олігархом Рінатом Ахметовим, який і без того назрівав. Зеленський стверджував, що невідомі сили "з Росії та України" хочуть влаштувати переворот і залучити до цього власника ДПЕК. А Ахметов спростував усі звинувачення та наголосив, що його підприємства продовжують забезпечувати країну енергоресурсами попри те, що країна їм дуже заборгувала. Не знаємо, хто з них більше бореться за інтереси держави, а хто за власні, але на тлі чергових дій Кремля це протистояння зовсім не вигідне для України.

"Сильний рейтинг Зеленського ще влітку поточного року змушував Ахметова, найбільшого олігарха країни, який завжди перебуває на "своєму полюсі", розміщувати "яйця у різних кошиках". Для цього потрібно було створити 4-5 партій "партій-обманок", причому кожна з них, експлуатуючи фантомні болі та психокомплекси електорату, мала ледве набрати 5% голосів на парламентських виборах і вповзти до парламенту, створивши "альтернативу".

Але ж швидкий обвал рейтингу Зеленського вніс свої корективи. Якщо у липні аналогія з Януковичем виглядала натягнуто, то вже восени ситуація кардинально змінилася", — зазначає політичний і фінансовий аналітик Олексій Кущ.

Цікаво, що зараз проти Зеленського грає не лише Ахметов і п'ятий президент Петро Порошенко. Сюди включилася вже Юлія Тимошенко, швидше за все, підключається Аваков і навіть Юрій Бойко. Присутність останнього у цій компанії виглядає дуже цікаво: якщо раніше він довбав здебільшого "помаранчевих", а з 2013 року євромайданівців, то зараз з'являється на різних ток-шоу і у компанії з ними критикує здебільшого Зеленського.

Українські експерти, які зберігають вірність своїй країні, але при цьому не підтримують ані Порошенка, ані Зеленського, зазначають, що подібна ситуація може закінчитися тим, що обидва фіналісти минулих президентських перегонів дограються, що приведуть до влади Бойка. І тоді, на їх думку, у Києві сформується конкретне проросійське лобі, а синьо-жовті прапори залишаться майоріти на адміністративних будівлях лише формально. Якщо взагалі там будуть…

Втім, хоч соціологія не завжди об'єктивна, а люди, які проводять опитування, схильні підтасовувати результати, поки Бойко ще далеко до цих двох "важкоатлетів". За деякими плебісцитами, він програє зараз не лише їм, а й Тимошенко, яку, схоже, скептики зарано відправили на політичне звалище.

Президентство "по приколу"

На початку року "Коментарі" вже писали в окремій статті про те, що за результатами опитувань на першому місці поки що йде чинний глава держави Володимир Зеленський. Але водночас він уже не беззаперечний лідер, як два роки тому. Ситуація з "вагнергейтом", провалами Кабінету міністрів Дениса Шмигаля, названого "найгіршим" в історії України, та інші дивні дії нинішньої влади популярності Зеленському не додають.

Іноді взагалі складається враження, що "слуги народу" спеціально проводять таку політику, щоб їх якнайшвидше "винесли" з кабінетів. Чого варті лише заходи, які проводяться у межах протидії пандемії коронавірусу. Замість того, щоб розробити власну вакцину, ліки, забезпечити людей засобами індивідуального захисту та всім необхідним обладнанням, нинішня влада приймає такі закони, які не лише не зупиняють вірус, а й допомагають йому ще більше поширюватися.

З 1 листопада набрав чинності ухвалений Міністерством охорони здоров'я наказ №2153, який дозволяє звільняти від роботи та не платити зарплату працівникам, які відмовляються робити щеплення від коронавірусу.

Безумовно, обмежувальні заходи для боротьби з поширенням захворювання потрібно вводити. Але навіщо людей ставити у такі умови, коли вони через вимоги "ковід-сертифікатів", додатки "Дій удома" та інші формальності змушені простоювати черги, обмінюючись вірусами ще більше, неясно.

Через непродумані дії рік, що минає, став роком поділу українців на вакцинованих і невакцинованих, на лояльних і противників вакцинації. Якщо послухати лікарів, то вакцинування, безперечно, потрібно. Але у ситуації з ковідом є дуже важливий нюанс: жодна із пропонованих сироваток не пройшла всі необхідні стадії клінічних досліджень. Тому юристи справедливо наголошують, що нав'язувати щеплення у цьому випадку – це порушення законодавчих норм. Водночас відомо, що поки закон не оскаржений у суді, він обов'язковий до виконання, тому ми зараз на власні очі спостерігаємо, як влада вкотре загнала себе у правовий глухий кут.

Серед важливих подій 2021 року, звичайно, варто згадати недавній скандал із "наїздом" заступника голови МВС Гогілашвілі на постових у Донецькій області. Мало того, що він насмілився людям, які працюють на важливому об'єкті, просто тому, що ті його не впізнали. Пізніше з'ясувалося, що цей інцидент не перший, а для чиновника це звична манера спілкування.

Голосування призвело до призначень на високі посади особистостей, що мають дивну біографію, але при цьому наближених до кола головного коміка країни. Виявилося, що заступник міністра не лише проживав та працював у Росії, але й був помічником скандального депутата-боксера Миколи Валуєва. Був би це звичайний російський політик, ситуація не виглядала б так зухвало. Але Коля "Кам'яна Башка" — це відома постать, яка конкретно "топить" за Путіна та його політику по Україні, а у перервах між так званою "роботою" у парламенті періодично вступає у суперечки з простими мирними громадянами і продовжує відпрацьовувати боксерську техніку вже на них.

Таким чином, вся країна дізналася, що заступник голови найважливішого силового відомства "підносив папірці" Валуєву, і ще невідомо, чи припинив співпрацю з російськими політиками зараз. На щастя, Гогілашвілі не став чіплятися за своє крісло і пішов подобру-поздорову.

Також згадаємо скандал із купівлею електрики у Білорусі. Опозиційні політики стверджують, що "слуги народу" створили штучний дефіцит вугілля, щоб під цей шум укласти договір із Мінськом і ще й частину грошей від угоди покласти у власні кишені. Найбільше згадують у цій справі Арахамію, стверджуючи, що той із арабами створив "фірму-прокладку". На тлі підписання союзного договору Росії та Білорусі, а також заяв Лукашенка, що у разі війни він буде явно не на боці України, це виглядає не просто безглуздо, а злочинно. І якщо наступного року звинувачення на адресу Зеленського та "слуг народу" будуть доведені, всі ці факти можуть завдати непоправної шкоди його іміджу та навіть виключити із передвиборчих перегонів за перше місце.

У Зеленському розчарувалися багато хто. Навіть відомі особистості, такі як журналіст Гордон і лікар Комаровський, зараз покаялися у тому, що перед виборами підтримували коміка та всі шишки сипали на "пороха". Всі ці дії отримали відповідь від артистів студії "Квартал 95", і такий гумор виглядав дуже гидко.

До речі, за президентства Зеленського колись якісне гумористичне шоу, де дуже ефектно глузували і з Путіна, і з Порошенка, й з інших, зараз явно деградувало. "Квартал", який мав раніше небезпідставну народну популярність, перетворився на якийсь балаган, а гумористи з обличчями, які погано поміщаються в екран, відверто працюють на замовлення чинної влади, влаштовуючи опонентам Зеленського відверте "мочилово".

Що й казати, Зеленський, пішовши на президентство, вбив у собі гарного коміка. А "Квартал", який танцює під його дудку, якщо не вбив, то завдав нокаутуючого удару всьому українському гумору.

Попри викладені у статті неприємні події, сподіваємося, що цей "рік очікування великого шухера" Україна проведе спокійно, а наступного року нічого такого страшного не настане та мудрість візьме гору над політичними амбіціями.

Раніше портал "Коментарі" повідомляв про історичний поворот: події 2021 року, які змінять світ


Читайте Comments.ua в Google News

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб першими дізнатися про найважливіші події!


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Джерело: https://comments.ua/ua
comments

Обговорення

Новини

Підписуйтесь на повідомлення, щоб бути в курсі останніх новин!