Мюнхенське свавілля: про сенс нових провокацій Росії

Попри відсутність представників Росії на щорічній Мюнхенській безпековій конференції, своїми діями на сході України Москва зробила все, щоб опинитися у центрі уваги у перший день дискусії. За день до заходу збройні формування, що спонсоруються Кремлем, обстріляли населені пункти на підконтрольній Україні території, у тому числі Станицю Луганську, де снаряд пробив стіну дитячого садка, а 18 лютого – контрольно-пропускний пункт "Щастя" у Луганській області. Сепаратисти обстріляли гуманітарний конвой Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.

Щорічна Мюнхенська конференція з безпеки. Фото: hromadske.ua

Лідери "ДНР" Денис Пушилін і "ЛНР" Леонід Пасічник поширюють дезінформацію про нібито підготовку наступ української армії та закликають населення евакуюватися до Росії. Російська сторона не підтвердила запит президента Володимира Зеленського на телефонну розмову, а сепаратисти відмовилися брати участь в екстреному засіданні Тристоронньої контактної групи. "Коментарі" розбиралися, як слід сприймати недавні провокації Росії та з чим пов'язане її дипломатичне мовчання.

Чого хоче Росія від Заходу?

Попри те, що обстріл населених пунктів України повторюється систематично з початку агресії Росії у 2014 році, цього разу варто звернути увагу на контекст. Обстріл дитячого садка, відсутність президента РФ Володимира Путіна та міністра закордонних справ Сергія Лаврова на Мюнхенській конференції, ігнорування діалогу із Зеленським, а також істерія, яку розвели лідери донбаських сепаратистів, – це своєрідний протест російського керівництва у відповідь на небажання України та колективного Заходу зробити те, що воно хоче.

Путін підвищує ставки, сподіваючись добитися від США та НАТО виконання його вимог щодо гарантій безпеки. Днями РФ передала послу США Джону Саллівану листа, у якому висловила невдоволення небажанням американців гарантувати невступ України та Грузії до НАТО, пообіцяти не розміщувати військові бази у пострадянських країнах, вивести свої війська й озброєння з країн, що вступили до НАТО після 1997 року.

Крім того, росіяни висунули НАТО нові вимоги: припинити постачання зброї в Україну, відкликати звідти військових інструкторів, припинити проводити спільні військові навчання, вивезти з нашої країни раніше надане озброєння. Не забули у Кремлі нагадати, що не мають наміру повертати Крим, вважають зміну влади в Україні у 2014 році держпереворотом, а російських військ нібито немає на Донбасі. У документі також наголошується, що вступ України до НАТО призведе до спроби повернути окуповані території військовим шляхом. РФ погрожувала заходами військово-технічного характеру у разі відсутності гарантій із боку США.

Відсутність російських дипломатів у Мюнхені є символічною. У лютому 2007 року, виступаючи на Мюнхенській конференції, Путін критикував розширення НАТО на схід і розміщення передових сил Альянсу біля кордонів РФ. Цього року росіяни дають зрозуміти Штатам, що час для розмов добіг кінця і вони чекають від них конкретики. Заходами військово-технічного характеру необов'язково можуть бути військові дії в Україні. Росія може відреагувати розміщенням ракетних озброєнь, націлених на країни-члени НАТО, на своїх західних кордонах чи у Білорусі.

Українські населені пункти прифронтової зони опинилися у ролі заручника, якому викрадач завдає каліцтв у надії якнайшвидше домогтися викупу. Такої самої моделі поведінки дотримується Росія, яка руками сепаратистів влаштовує дрібні провокації, підвищуючи градус напруженості та розраховуючи змусити Захід якнайшвидше виконати її вимоги.

Чого хоче Росія від України?

Від України у Кремлі хочуть домогтися виконання Мінських угод. Ескалація таки розрахована на те, щоб прискорити процес. Москва свідомо нагнітає атмосферу великої війни у Європі та все ще розраховує на те, що Захід докладе зусиль, щоб змусити Україну зайняти більш поступливу позицію. Зокрема, у Міністерстві оборони Великобританії допускають удари російської армії по Києву та Дніпру. Держсекретар США Ентоні Блінкен вважає, що Росія може застосовувати ракетні удари та танки у разі ескалації.

Політолог Юрій Романенко не виключає, що нагнітання загрози великої війни є спільною постановкою Росії та Заходу, щоб спонукати Україну до виконання політичних умов "Мінська-2". Сам експерт негативно ставиться до ідеї виконання Мінських угод, тому що інакше ми отримаємо п'яту колону Росії у вигляді Донбасу з особливим статусом. Політолог впевнений, що Росія власноруч порушила Мінські угоди, роздаючи свої паспорти жителям ОРДЛО. Як вихід із глухого кута Романенко пропонує провести всеукраїнський референдум з приводу виконання Мінських угод.

Політолог та автор Телеграм-каналу "Чорний лебідь" Євген Рябінін вважає, що США отримують чимало плюсів від істерії, яка розгортається навколо України. На думку експерта, в умовах кризи Америка наростила обсяги експорту природного газу на європейський ринок, знову об'єднала Європу на тлі загрози війни з Росією, чого вона тривалий час домагалася, оскільки останнім часом європейці почали грати не за правилами. Рябінін вважає, що криза навколо України грає на руку військово-промисловому комплексу США, який збільшує обсяги постачання зброї своїм партнерам.

Протягом останніх 8 років Росія не наважувалася на проведення масштабних наступальних операцій в Україні, оскільки жодних економічних і політичних дивідендів їй це не принесе. Окрім нових санкцій Заходу, більше нічого не буде. Політичний експерт Ілія Куса скептично ставиться до сценарію великої війни в Україні, вважаючи, що для захоплення великих територій потрібно набагато більше військ, ніж угруповання, яке знаходиться біля українських кордонів.

Якою була реакція Заходу?

Питання російських провокацій на сході України було у центрі уваги на Мюнхенській конференції цього року. Позитивним моментом є те, що західні партнери не сприйняли серйозно дезінформацію про наступ України на Донбасі, виходячи з риторики голови Мюнхенської конференції Вольфганга Ішингера. Учасники конференції навіть зійшлися на думці, що українську кризу коректніше називати російською кризою. Тому Росія вже програла в інформаційній війні Україні.

Держсекретар Ентоні Блінкен наголосив, що дії Росії є викликом не лише для України, а й для всього світу, оскільки порушують цінності, на яких ґрунтується наявний світопорядок. На його думку, метою провокацій РФ є бажання змусити Україну відповісти військовим шляхом, щоб потім здійснити вторгнення.

Міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок заявила, що Україні важлива не лише допомога у сфері безпеки, а й економічна допомога, оскільки у ситуації, що склалася, інвестори до нас не йдуть. Вона припускає, що у разі наступу Росії на Україну під санкціями опиниться "Північний потік-2". Захід, як і раніше, не готовий гарантувати Росії відмову від політики "відкритих дверей" НАТО. На думку Бербок, інтеграція у НАТО є правом вибору та волею окремих країн і ніхто не може вирішувати це за них.

В іншому західні дипломати залишилися на колишніх позиціях. Бербок акцентувала на важливості виконання Мінських угод попри те, що це неможливо за нинішніх умов, висловила скепсис щодо постачання озброєнь в Україну, оскільки це може створити перешкоди переговорному процесу у "нормандському форматі".

Навряд чи ситуація зміниться у найближчому майбутньому. Росія продовжить грати м'язами біля кордонів України, сподіваючись схилити нас і Захід до виконання своїх побажань і влаштовуватиме провокації локального масштабу, але навряд чи чогось досягне.

Раніше інтернет-видання "Коментарі" повідомляло про план Лаврова-Зюганова: чи потрібен росіянам розкол України, а також розповідало про демарш Рябкова-Лукашевича: чим відповість Росія на незговірливість НАТО.