Місія Макрона: до чого тут "фінляндизація" України

Емманюель Макрон. Фото: УНІАН

За підсумками переговорів президента Франції Еммануеля Макрона та президента РФ Володимира Путіна у Москві 8 лютого щодо забезпечення європейської безпеки та врегулювання української кризи французьке видання Le Figaro опублікувало статтю, у якій зазначено, що на шляху до Москви Макрон поділився з кількома журналістами думкою про те, що ідея "фінляндизації" України стоїть на порядку денному.

Видання навело цитату французького президента: "Володимир Путін хоче глибоких змін у політиці НАТО. Необхідно знайти рішення, щоб цей безпековий простір, яким є НАТО, співіснував з Росією. Адекватним варіантом є не членство України у НАТО".

Новину підхопило видання Bloomberg, яке написало, що, на думку Макрона, "фінляндизація" України – один із варіантів, який дозволить послабити напруженість. Біля кордонів України продовжують перебувати понад 100 тис. російських військових. До цього додалися військово-морські маневри Росії в Азовському та Чорному морі, під час яких вона продемонструвала свої можливості щодо блокади українських морських портів, через які проходить левова частка експорту й імпорту. Проте після переговорів із Еммануелем Макроном 8 лютого президент України Володимир Зеленський спростував інформацію Le Figaro та Bloomberg. "Коментарі" розбиралися, що таке "фінляндизації" та яке відношення вона має до України.

Що таке "фінляндизація"?

Під "фінляндизацією" розуміють політичне кліше, яке застосовується до країн, які вибудовують свою зовнішню політику та приймають рішення з урахуванням позиції сильніших у військовому плані сусідів. Це своєрідна форма обмеженого суверенітету, коли мала держава підлаштовується під інтереси геополітичного важкоатлета заради того, щоб уникнути напруженості та конфліктів у відносинах із ним. Це поняття породив прецедент, що склався у відносинах Фінляндії та СРСР після Другої світової війни.

Рівно 82 роки тому Москва та Гельсінкі перебували у стані війни. У 1938-1939 роках Москва намагалася переконати фінське керівництво піти на територіальні обміни з Радянським Союзом, демілітаризувати радянсько-фінський кордон. Сталін хотів відсунути радянсько-фінський кордон подалі від Ленінграда (Санкт-Петербург) і побудувати військові бази на островах, що належали Фінляндії, під приводом забезпечення безпеки СРСР від нападу Німеччини. За іншою версією, у Москві подумували здійснити спробу радянізації Фінляндії, яку після укладання пакту Молотова-Ріббентропа у 1939 нацистська Німеччина визнала сферою впливу СРСР.

Фінське керівництво не пішло на поступки, і у СРСР прийняли рішення забрати землі, що їх цікавлять, військовим шляхом. Під час "Зимової війни" у листопаді 1939-березні 1940 року фінські військові чинили опір переважаючому за чисельністю противнику. Червона Армія більше 20 днів не могла прорвати оборонні споруди фінів (лінія "Маннергейма"). Загинули понад 81 тис. радянських військових, а разом із зниклими безвісти непоправні втрати СРСР перевищили 126 тис. людей. Втрати Фінляндії становили понад 26,6 тис. убитими.

Своєї мети Москва таки досягла: Фінляндії довелося передати СРСР частину своєї території площею 40 тис. квадратних кілометрів, включаючи місто Виборг, частину однойменної області та Карельський перешийок. У надії повернути свої землі й обзавестися новими територіями Фінляндія аж до 1944 року воювала проти СРСР на боці нацистської Німеччини. Проте німецько-фінська спілка успіхом не увінчалася. Фінляндія безповоротно втратила 10% території. Понад 58 тис. фінських військовослужбовців загинули. Фінська економіка занепала.

Проте Фінляндія – єдина із сусідніх із СРСР країн, яка не зазнала радянської окупації та насадження соціалістичної моделі розвитку. У 1944 президент Фінляндії Карл Маннергейм уклав перемир'я з СРСР, а фінська армія повернула зброю проти вермахту. У 1948 році СРСР і Фінляндія підписали "Договір про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу", згідно з яким країни гарантували ненапад одна на одну. Фінляндія оголосила міжнародний нейтралітет. Президенти Фінляндії Юхо Паасківі й Урхо Кекконен розвивали тісні торгово-економічні, культурні та політичні зв'язки з СРСР, при цьому зберегли ринкову економіку та демократичну форму правління як у країнах Заходу.

Найактивнішим провідником "фінляндизації" у тому сенсі, в якому її сьогодні "сватають" Україні, був Кекконен. Ще у 1944 році він намагався переконати тодішнього президента Фінляндії Рісто Рюті розпочати мирні переговори із СРСР. Фінський президент ладнав з усіма членами політбюро у Москві: приймав у подарунок грузинське вино від генсека СРСР Йосипа Сталіна, пив горілку та парився у лазні з першим секретарем ЦК КПРС Микитою Хрущовим, ходив у походи у гори з головою Радміну СРСР Олексієм Косигіним. Ні про яку співпрацю з НАТО, спільні військові навчання з арміями блоку при Кекконені не могло бути й мови. У республіці діяла негласна цензура на критику СРСР. Фінських громадян, яких підозрювали в антирадянських настроях, не допускали до участі у політичному житті країни.

Фактично, післявоєнна Фінляндія змирилася зі втратою територій, анексованих Москвою, відмовилася від вступу до НАТО для збереження суверенітету. Кекконен вважав, що безглуздо шукати друзів далеко, а ворогів – серед сусідів. Виходячи з його логіки, розворот Фінляндії у бік США та НАТО не приніс би жодної шкоди СРСР і жодної вигоди Заходу, а лише спричинив проблеми для Фінляндії. Також фінський президент пропонував перетворити Північну Європу на зону, вільну від ядерної зброї. Його наступник на посаді президента Мауно Койвісто, який брав участь у військових діях проти СРСР, вважав, що "суворі війни" навчили фінів тому, що нібито "маленькі нації" повинні враховувати інтереси могутнього сусіда й уникати спокуси будувати власне майбутнє, розраховуючи на іноземну допомогу.

Втім, фіни "полюбили" Москву не за гарні очі та горілку. У роки "холодної війни" Фінляндія мала суттєву економічну вигоду від відносин із СРСР як плату за її нейтралітет. За інформацією директора Центру досліджень постіндустріального суспільства Владислава Іноземцева, СРСР на 90% забезпечував потреби Фінляндії у нафті та на 100% – у природному газі. Радянський Союз надавав фінам знижку у розмірі 10-15% від ринкових цін на енергоресурси. З 1974 року Москва поставила фінам близько 130 млрд кубометрів газу. Фінську економіку заточили на радянський ринок. Фінляндія постачала до СРСР 86% локомотивів, що експортуються, залізничної техніки, 85% суден, майже 50% продтоварів, до 30% продукції легкої промисловості, текстилю. СРСР постачав до Фінляндії ліс, з якого вироблялися меблі та постачалася на радянський ринок.

Сьогодні Фінляндія – благополучна країна-член ЄС із рівнем інфляції лише 1,9%, яка знаходиться на третьому місці у світі за рівнем якості життя, де частка сфери послуг і високих технологій становить майже 70% від ВВП. Питання повернення анексованих СРСР земель періодично порушується громадськими організаціями. Фінський уряд готовий розпочати переговори з Росією з цього питання лише у тому випадку, якщо східний сусід буде до цього готовий і для цього складуться сприятливі умови, що, в принципі, навряд чи можливо у найближчому майбутньому.

До чого тут Україна?

Не дивно, чому з'явилися чутки про "фінляндизацію" України під час візиту Макрону до Москви та Києва. Зважаючи на те, про що говорив Макрон на пресконференції з Путіним і Зеленським, можливий варіант поступок за рахунок інтересів України заради зниження напруженості у Європі. Французький президент запропонував створити новий порядок безпеки у Європі, розробити конкретні гарантії для ЄС, України, Грузії та Росії. Макрон, Путін, а потім і Зеленський приділили увагу питанню виконання Мінських угод. Путін навіть згадав про "формулу Штайнмаєра", висловив невдоволення тим, що Київ не виконує "Мінськ-2".

Можливо, Макрон веде свою гру напередодні президентських виборів у Франції або прагне послабити роль НАТО та США у Європі для розвитку автономної системи безпеки на базі ЄС або ОБСЄ. Проте ще до зустрічі з Путіним Макрон провів переговори з президентом США Джо Байденом, контактував із єврочиновниками, а у грудні 2021 року зустрівся з новим канцлером Німеччини Олафом Шольцем.

Поки Макрон спілкувався з Путіним, держсекретар США Ентоні Блінкен і верховний представник ЄС із питань зовнішньої та безпекової політики Жозеп Боррель заявили, що США, ЄС, НАТО й ОБСЄ обмінюються ідеями, як дійти згоди з Росією, яка зміцнить колективну безпеку. Місія Макрона полягала у тому, щоб поділитися з лідерами України та Росії, яким бачить колективний Захід майбутнє європейської безпеки.

Сценарій "фінляндизації" України у новому порядку європейської безпеки влаштовує Кремль. Прессекретар МЗС РФ Марія Захарова закликала Україну повернутися до позаблокового статусу та стати нейтральною державою, а Захід припинити постачати нам зброю, відкликати інструкторів і радників і припинити військові навчання за участю ЗСУ й армій країн-членів НАТО.

На Заході також є прихильники міжнародного нейтралітету України. Зокрема, після анексії Криму колишній держсекретар США Генрі Кісінджер порадив Україні стати "мостом" між Заходом і Росією, брати приклад із Фінляндії, як вона вибудовує відносини з сусідніми країнами. Нині покійний ексрадник президента США з питань нацбезпеки Збігнєв Бжезінський у 2015 році розглядав "фінляндизацію" як ідеальний варіант для України, рекомендував НАТО запевнити РФ, що нас ніколи не приймуть в організацію, але підтримував надання українським військовим зброї.

Самі фіни вважають інакше, спостерігаючи за концентрацією російських військ на кордоні з Україною. Директор "Фінського інституту міжнародних відносин" Міка Аялтола не вважає "фінляндизацію" варіантом, який підходить ані для України, ані для Фінляндії. На його думку, це був складний період в історії та розвиток такого формату відносин з іншою прикордонною державою може бути використано РФ як привід посилити свій вплив у Фінляндії. Голова "Фінського форуму бізнесу та політики" Емілія Куллас вважає, що сьогодні у Фінляндії більш відкрито обговорюють тему НАТО під враженням від російської агресії в Україні.

Чи стане Україна другою Фінляндією?

У чомусь досвід відносин України та Фінляндії з Росією справді схожий. Обидві країни перебували під владою Москви (Фінляндія з 1809 по 1917), стали жертвами агресії Кремля та втратили частину території. Істотна різниця полягає у тому, що Україна – це не мала європейська держава з населенням у 5,5 млн осіб і Москва не утримуватиметься від втручання у наші внутрішні справи, навіть якщо настане мир.

Мінські угоди працюватимуть у тому випадку, якщо будуть умови для їх виконання, але їх немає. Якщо виконати "Мінськ-2" прямо зараз, як хоче Росія, то суверенітет України буде обмежений. Потрібно розуміти, що проведення прозорих виборів на Донбасі не можливе без участі у голосуванні всіх українських громадян, які залишили ОРДЛО, без присутності там зареєстрованих в Україні політичних партій, міжнародних спостерігачів. В іншому випадку лідери сепаратистів та агенти впливу Кремля легалізують свою владу у Донецьку та Луганську, а після надання ОРДЛО особливого статусу відіграватимуть роль троянського коня РФ всередині України.

"Формула Штайнмайєра" передбачає виконання Україною політичної частини Мінських угод, а Росією – частини щодо питань виведення військ, озброєнь, передачі контролю над кордоном. Це означає, що вибори на Донбасі будуть проводити, не чекаючи, поки всі підконтрольні РФ збройні формування залишать окуповані території. Результати голосування під дулом російського автомата передбачувані.

Розбіжності та протиріччя між Києвом, Донецьком і Луганськом із питань внутрішньої та зовнішньої політики будуть неминучі, а процес прийняття рішень гальмуватиметься, як показує досвід розвитку федерації у Боснії та Герцеговині, у складі якої дестабілізуючу роль відіграє утворення – Республіка Сербська. Цього й прагне РФ. Міжнародний нейтралітет України, аналогічний до Фінляндії, стане закономірним наслідком у разі виконання "Мінська-2" як компромісного варіанту моделі зовнішньої політики.

Раніше інтернет-портал "Коментарі" повідомляв, чи потрібен росіянам розкол України та чому Німеччина не озброює Україну.