Військово-технічне зближення України та Туреччини: що відбувається та як реагує Росія

Міністерство оборони України до кінця наступного року додатково купить безпілотних літальних апаратів "Байрактар". Про це за підсумками робочої поїздки до району проведення операції Об'єднаних сил заявив голова Міноборони Олексій Рєзніков.

Військово-технічне зближення України та Туреччини - фото з відкритих джерел

Нагадаємо, що у жовтні українські військовослужбовці вперше використали бойовий "Байрактар" проти окупантів Донбасу, викликавши паніку не лише у лавах вояків противника, а й у Кремлі.

Також з'явилася інформація, що турецька авіабудівна компанія Baykar закуповуватиме у запорізького підприємства "Івченко-Прогрес" реактивні двигуни АІ-322Ф та АІ-25ТЛТ.

Військово-технічне зближення України та Туреччини, його перспективи та протидія йому з боку Росії оцінив для порталу "Коментарі" експерт Національного інституту стратегічних досліджень Близького Сходу Микола Замікула.

Україна для Туреччини — й клієнт, і партнер

Військово-технічне зближення України та Туреччини важко не помітити. Цей процес триває вже кілька років, і особливо активізувався останнім часом. Флагманські проєкти у цій галузі для української аудиторії – це закупівля БПЛА "Байрактар" для потреб українських збройних сил (не лише сухопутних, а й військово-морських), а також реалізація проєкту побудови корветів для українського ВМФ турецькими партнерами.

При цьому йдеться про сучасні, ефективні види озброєння. "Байрактари" чудово зарекомендували себе в Сирії, Лівії та на Кавказі, і має великий успіх серед іноземних замовників. Вони вже успішно дебютували на Донеччині. Корвети типу "Ада", які отримає Україна, також є одними з найкращих у своєму класі.

Однак не слід забувати про те, що наша країна не просто клієнт турецького ВПК, а й важливий партнер для Туреччини. Питання для Анкари особливо важливе в сучасних умовах, коли турецька влада активно включилася в процеси геополітичної боротьби за вплив на міжнародній арені, і прагнуть підкріпити свої амбіції зміцненням військового потенціалу.

При цьому Туреччина попри успішний курс на забезпечення самодостатності національної оборонної промисловості за деякими ключовими напрямами все ще залежить від іноземних постачань.

Водночас активна зовнішньополітична діяльність Анкари призвела до конфлікту із західними партнерами та блокування певних галузей співробітництва. У цих умовах Туреччині вкрай важливо забезпечити свій ВПК стабільним і надійним каналом постач ефективних комплектуючих (насамперед двигунів для авіаційної промисловості та ракетних комплексів) – і тут погляд турецьких партнерів логічно звертається до України, де вироби компанії "Івченко-Прогрес" задовольняють їх вимог.

Взаємовигідне партнерство України та Туреччини у військово-технічній галузі має й інші прояви. Як приклад, можна згадати спільний проєкт бойового модуля для бронетехніки "Сердар". Перспективним (і активно обговорюваним) напрямом поглиблення співробітництва стає ідея побудови на території нашої країни заводу з виробництва БПЛА "Байрактар".

Чим незадоволена Росія

Звичайно, такий стан речей не влаштовує Росію. Москва незадоволена посиленням потенціалу ЗСУ коштом закупівель у Туреччині, а також політичними наслідками зміцнення тісних зв'язків Анкари та Києва. І РФ всіляко намагається завадити їхньому подальшому розвитку.

Напевно, ця тема стає предметом для обговорення турецько-російських зустрічей на найвищому рівні. На дипломатичній арені Кремль намагається довести, що постачання турецького озброєння в Україну веде до дестабілізації у зоні конфлікту на Донбасі. Також варто очікувати на підривні дії російської агентури впливу (як в Україні, так і в Туреччині), спрямованої на дискредитацію україно-турецьких зв'язків.

Втім, поки що не видно, щоби російські дії мали успіх.

При цьому не варто забувати, що відносини з РФ мають велике значення для Туреччини – як у контексті економіки (фактор експорту та російських туристів), так і геополітики (вимушена взаємодія з питань Північної Африки, Близького Сходу та Південного Кавказу).

Проте Анкара займає незмінно дружню позицію щодо України (тут можна згадати й про участь Туреччини у "Кримській платформі", й останній виступ президента Туреччини Р.Т. Ердогана на Генасамблеї ООН).

До того ж турецька влада робить особливий акцент на незалежності турецької політики від будь-якого зовнішнього впливу. Це питання національного авторитету — не дозволяти зовнішнім силам вказувати Анкарі, що їй робити й із ким дружити. Особливо – у питаннях, які стосуються військового потенціалу держави. Отже, навряд чи Туреччина "прогнеться" під російський тиск на цьому напрямі та демонстративно відмовиться від співпраці з Україною.

Раніше портал "Коментарі" повідомляв, що Росія тепер ще наполегливіше тиснутиме на Туреччину, щоб та звузила співпрацю з Україною.