Угода між США і Німеччиною про «Північний потік-2»: допомога Чи зрада проти України

Після того, як США і Німеччина оприлюднили спільну угоду про завершення будівництва "Північного потоку-2" (ПП-2), цю позицію розкритикували в Україні, Польщі, країнах Балтії, навіть у самих Штатах (причому не тільки республіканці, а й демократи). Дехто називає домовленість Байдена і Меркель "Вашингтонською змовою" (за принципом Мюнхенської змови). Ситуацію для порталу "Коментарі" оцінив Олександр Мішин, кандидат політичних наук, викладач Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка.

Колаж: Д. Романюк / Comments.ua

"Потрібно відмовитися від кліше і емоційних оцінок" спільної заяви США і Німеччини про підтримку України, європейської енергетичної безпеки і загальних кліматичних цілей". Документ, безумовно, не повною мірою відображає всі потреби національних інтересів України, Польщі, Балтійських держав і ще низки країн ЄС, і його, швидше, слід інтерпретувати як продукт складного компромісу між адміністрацією Джо Байдена і урядом канцлера Ангели Меркель. Але, як відомо, "політика — мистецтво можливого" за Бісмарком, і Real Politik дуже сильно відрізняється від образів дій країн, що існують в інформаційному просторі.

Покласти на Вашингтон чи Берлін відповідальність за зраду демократичних цінностей складно, адже обидві країни єдині в своїй рішучості залучити Росію до відповідальності за агресію проти України, використовуючи необхідні інструменти і механізми. Усвідомлюється факт використання РФ енергоносіїв як зброї, і Німеччина обіцяє застосовувати всі доступні важелі для сприяння продовженню транзиту через українську територію після 2024 року, але тільки на 10 років. Хоча, звичайно, у заяви є присмак відходу від послідовності в підтримці демократичних цінностей, адже в Росії ігноруються права людини, а опозиція піддається переслідуванням.

Nord Stream 2 після його запуску вдарить по Україні, але потрібно пам'ятати про два моменти. По-перше, Київ ще у 2005-2006 і 2008-2009 роках стикався з газовими війнами з боку Росії, але практичні кроки по нейтралізації загрози зроблені вкрай незначні. По-друге, сам по собі проєкт Nord Stream 2 — це консорціум за участю не тільки росіян, а й німецьких підприємств Iniper і Wintershall Dea, французької ENGIE, австрійської OMV, а також англо-нідерландської Shell. Іншими словами, це проєкт "Старої Європи" проти "Нової Європи" сильно зсередини розколює ЄС. Ось ця загроза також вкрай важлива, адже своєї газовою "голкою" Росія руйнує політичну єдність європейських країн. У цьому плані дійсно змінюється силовий баланс у світі.

Але Байден не хоче погіршувати відносини з Німеччиною як економічним лідером ЄС, адже блок ЄС-США необхідний для протидії Китаю — країні з реально величезним впливом в сучасному світі. Якоюсь мірою Nord Stream 2 допомагає Росії збалансувати енергетичні відносини з Пекіном, що у Вашингтоні в поточних умовах розглядається скоріше як плюс. Також, схоже, що Байден менш цікавиться проєктами поставок американського скрапленого газу в країни Європи, ніж його попередник Дональд Трамп.

Під гаслами безперебійних і довгострокових поставок умовно чистого палива Стара Європа нарощує свою залежність від Росії, закриваючи ризики для національної безпеки. Ну, а РФ кудись потрібно збувати свій природний газ, адже від цього багато в чому залежить її макроекономічна стабільність, оскільки "Газпром" — найбільший російський платник податків.

Що стосується України, то ми стаємо свідками ситуації, коли відбувається зниження геополітичної ваги нашої країни. Через Україну в 2011 році йшло 80% поставок російського газу в європейському напрямку, а у 2018 році ця цифра впала до 40%.

Зараз діє контракт між НАК "Нафтогаз України" і "Газпромом" на період до 2024 року, але він передбачає більш ніж дворазове зниження обсягів прокачування природного газу в порівнянні з обсягами 2019 року. Для Києва це загострює дві проблеми. В економічному плані необхідно шукати компенсатори фінансових втрат від скорочення транзиту і розробляти плани використання ГТС в нових реаліях, в тому числі можливо для транспортування водню.

Не менш серйозною виступає проблема безпеки. Залежність Москви від українських газо-транзитних потужностей сковує розширення російської агресії за межі Донбасу, тому що росіяни понесуть більше втрат в разі ведення бойових дій, ніж витягнуть вигод. У міру зниження інтересу РФ до транзитного потенціалу України буде наростати військово-політичний тиск на Київ. Української дипломатії слід докладати зусиль для активації положень Будапештського меморандуму, а також інтенсивніше рухатися в напрямку посилення військової співпраці з НАТО".

Як писали "Коментарі" президент США Джо Байден заявив, що він і канцлер Німеччини Ангела Меркель домовилися, що не дозволять Росії використовувати спірний газопровід "Північний потік-2" для загрози своїм сусідам на тлі прагнення обмежити геополітичний вплив Кремля.