Прощавай, зброє: чому Німеччина не озброює Україну

У відносинах України та Німеччини спалахнув дипломатичний скандал. Виступаючи на заході індійського "Інституту оборонних досліджень та аналізу Манохара Паррікара" 21 січня 2022 року, тепер уже колишній командувач Військово-морських сил Німеччини, віцеадмірал Кай-Ахім Шенбах заявив, що Україна не відповідає критеріям для вступу до НАТО, а Крим ніколи не повернеться до складу нашої країни. За словами німецького офіцера, Росія потрібна Німеччині й Індії за умов протистояння з Китаєм.

Чому Німеччина не хоче озброювати Україну. Фото: Depo.ua

Виступ Шенбаха був присвячений стратегічній важливості Азіатсько-Тихоокеанського регіону для Німеччини у контексті військового й економічного посилення Китаю у цій точці земної кулі. Українська дипломатія жорстко відреагувала на випад німецького офіцера та закликала Німеччину не підривати єдність всередині НАТО та не заохочувати агресивні дії РФ. Після цього Шенбах пояснив, що його риторика щодо України є його особистою думкою та пішов у відставку. "Коментарі" розбиралися, що стоїть за риторикою Шенбаха та як вона пов'язана з офіційною позицією Берліна.

Яким чином заява Шенбаха відображає офіційну позицію Німеччини?

Думка Шенбаха багато у чому перегукується з позицією уряду нового канцлера Олафа Шольца, який зайняв стриману позицію щодо "українського" питання. Міністр оборони Німеччини Крістін Ламбрехт висловилася проти постачання летальної зброї в Україну та натомість пообіцяла направити медичне обладнання для військових госпіталів. Німеччина виступила проти передачі Україні німецької зброї, яку вона постачала до країн Балтії. Йдеться навіть про радянські гаубиці Д-30, які стояли на озброєнні у НДР, але після возз'єднання Німеччини їх було продано Фінляндії, а потім передано до Естонії.

Міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок висловила скепсис на рахунок відключення РФ від системи платежів SWIFT як санкцію. Вона побоюється, що це спричинить негативні економічні наслідки. Думку Шенбаха щодо України та Росії поділяє прем'єр-міністр Баварії Маркус Зедер з опозиційної партії "Християнсько-соціальний союз". Чиновник впевнений у тому, що у найближчому майбутньому Україні не світить вступ до НАТО та виступає проти посилення санкцій проти Росії чи то відключення від SWIFT, блокування запуску "Північного потоку-2" або припинення постачання природного газу. На думку Зедера, санкції проти РФ є неефективними та завдають економічної шкоди для Німеччини.

Офіційна позиція Берліна розходиться з тим, що говорили члени чинного уряду під час виборчої кампанії 2021 року. Лідер "Соціал-демократичної партії Німеччини" Олаф Шольц критикував анексію Криму та закликав Росію поважати кордони європейських країн та дотримуватися міжнародного права, а лідери партії "Альянс 90 – Зелені" Анналена Бербок і нинішній віце-канцлер Роберт Хабек виступали за надання Україні німецької зброї. Проте коаліція соціал-демократів, зелених і вільних демократів продовжує політику попереднього уряду Ангели Меркель, яка також утримувалася від постачання озброєнь в Україну. Виправдовуючись, Хабек заявив, що мав на увазі обладнання для розмінування, коли говорив про постачання зброї в Україну.

Чому Німеччина не дає Україні зброї?

У Німеччині існує стереотип, що постачання зброї в Україну може лише посилити ескалацію конфлікту на Донбасі, підштовхнути РФ до нових провокацій, що не сприятиме переговорному процесу у "нормандському форматі". Співробітники "Німецького інституту міжнародних відносин та безпеки" Думітру Мінзарарі та Сьюзан Стюарт вважають, що Німеччина врегулює конфлікти за допомогою політичних, економічних і гуманітарних механізмів, уникаючи військового шляху, що збігається з підходом ЄС. У правлячій коаліції у Бундестазі існує угода щодо обмеження експорту озброєнь у гарячі точки.

Тому німці обмежуються участю у Нормандській четвірці, Спеціальній моніторинговій місії ОБСЄ на Донбасі, наданням медичної допомоги тяжко пораненим українським військовим і фінансової допомоги для покращення ситуації у прифронтовій зоні, але утримуються від постачання озброєнь, які б дозволили зміцнити обороноздатність України. У 2020-2021 роках Німеччина схвалила постачання в Україну пістолетів, спорядження для дайвінгу, засобів комунікації на суму 5,2 млн євро, але не наважується постачати військові кораблі, системи протиповітряної оборони, шоломи та бронежилети.

Німеччина не дає зброю Україні, оскільки не хоче псувати відносини з Росією та сприймає її як важливого партнера, завдяки якому вона забезпечує свої стратегічні інтереси. Естонський дипломат Хейно Айнсо припускає, що керівництво Росії та Німеччини досягає своєї мети спільними зусиллями, як це робили Сталін і Гітлер до 1941 року. Москва прагне стати найпотужнішою військовою силою, а Німеччина – найпотужнішою економічною силою. У 2006 році на той момент міністр закордонних справ Німеччини, соціал-демократ Франк-Вальтер Штайнмайєр започаткував політику зближення з Росією, яка задовольняє обидві країни.

За останні 16 років сформувалася міцна взаємна залежність між Росією та Німеччиною. Німецькі промисловці розглядають Росію як сировинну базу та майданчик для інвестицій. Вони залежать від постачання з РФ природного газу та нафти. У Росії працює чотири тисячі німецьких компаній. У 2018 році обсяг німецьких інвестицій у російській економіці становив 3,8 млрд євро. На думку Айнсо, німці всіляко сприяють росіянам на міжнародній арені: блокували надання Україні та Грузії плану дій щодо вступу до НАТО, не підтримали введення санкцій проти Росії після агресії у Грузії у 2008 році, виступили проти постачання летальної зброї в Україну після початку конфлікту на Донбасі у 2014 році.

Штайнмайєр розробив вигідну Росії послідовність виконання "Мінська-2" (формула Штайнмайєра), за якої Україна першою проводить вибори до ОРДЛО та надає їм особливий статус до того, як підконтрольні РФ збройні формування покинуть Донбас і повернуть під контроль українських прикордонників 400 км кордону. Сьогодні Штайнмаєр є президентом Німеччини, а його партія – фундаментом правлячої коаліції.

Політолог Юрій Романенко вважає, що заяви Шенбаха відображають настрої тієї частини західного суспільства, яка бачить у Росії потенційного союзника для стримування Китаю. За даними соцопитування Pew, у 2019 році 75% жителів Східної Німеччини та 63% уродженців Західної Німеччини виступали за зміцнення співпраці з Росією. До того ж 63% німецьких громадян вважають, що саме США, а не Німеччина повинні надавати військову допомогу у разі агресії проти якогось союзника по НАТО. Дві третини німців у віці 19-29 років не бачать сенсу знаходження американських військових баз на території своєї країни. З таким ставленням німців до своїх зобов'язань щодо НАТО немає нічого дивного, що Німеччина відмовляється надавати Україні зброю.

Серед причин, чому українцям не бачити німецької зброї, почуття провини за злочини Другої Світової війни, які притаманні німецькому суспільству. Позаштатний експерт Інституту політики безпеки Унівеститету у Кілі Марсель Дірсус вважає, що багато німців не у змозі змиритися з тим, що з їхньої зброї знову стрілятимуть у росіян. Дірсус сумнівається у тому, що німецька зброя збільшить шанси українських військових перемогти супротивника з кількісною та якісною перевагою. На думку експерта, більшу шкоду Росії завдадуть важких економічних наслідків, а не 2 тис. протитанкових комплексів.

Німеччина – не єдиний член НАТО, який не має бажання надавати Україні озброєння. Угорщина солідарна з Німеччиною у цьому питанні. Хоча у 2008-2010 роках Будапешт поставив нам 8 бронетранспортерів БТР-80 та 65 самохідних артилерійських установок САУ 2С1. Міністр оборони Польщі Томаш Симоняк заявив, що постачання зброї в Україну можливе лише у крайньому випадку і такого сценарію варто уникнути. На його думку, Польща не планує постачання важких озброєнь в Україну.

Навіщо Україні закордонна зброя?

Не всі у Німеччині симпатизують Росії та дотримуються пацифістських настроїв. Співробітники "Німецького інституту міжнародних відносин і безпеки" Думитру Мінзаріні та Сьюзан Стюарт вважають, що збільшення обсягів військової допомоги Україні дозволить знизити рівень ескалації у зоні конфлікту та створити перспективи для переговорів. На їх думку, посилення збройних сил України – єдиний спосіб знизити ефективність і привабливість використання військових засобів Росією як важіль тиску. Озброєння, що надаються Заходом, підвищують шанси України завдати більшої шкоди російським військовим у разі нападу та знизити втрати серед власного особового складу. На думку Мінзаріні та Стюарт, зміцнення боєздатності України запобігатиме розростанню масштабів конфлікту, змусить Росію серйозніше ставитися до переговорного процесу.

Втім, на німецькій зброї світ клином для України не зійшовся. Все те, що відмовляється поставити нам Німеччина, ми можемо отримати від інших країн-членів НАТО, які вважають за доцільне зміцнення обороноздатності України попри негативну реакцію Кремля. Минулого тижня в Україну прибув спецвантаж із США у рамках пакету військової допомоги на 200 млн доларів, який затвердили у Білому домі у грудні 2021 року. На цю суму американці поставлять нам стрілецьку зброю та легке озброєння, боєприпаси, засоби зв'язку, медичне обладнання, великокаліберні кулемети, протитанкову артилерію, ракети до протитанкових комплексів "Джавелін". Опрацьовується питання постачання в Україну військових гелікоптерів, які раніше американці купували для збройних сил Афганістану. Штати, на відміну від Німеччини, дозволили владі Латвії, Литви й Естонії передати Україні наявні у них на озброєнні комплекси "Джавелін" і переносні зенітно-ракетні комплекси "Стінгер".

Великобританія поставила в Україну 2 тис. протитанкових комплексів і відправила 30 військових фахівців для навчання українських військовослужбовців, як із ними поводитися. Туреччина продала Україні ударні безпілотники Bayraktar TB2. Чехія також готова поставити зброю на Україну. Канада направила підрозділ спецназу для навчання українських військових, а Данія виділила 25 млн доларів як внесок у реформування Збройних сил України відповідно до стандартів НАТО.

Сенс підвищення боєздатності Збройних сил України та військової допомоги Заходу полягає не у тому, щоб повернути ОРДЛО та Крим у ході наступальної військової операції, яка на сьогодні приречена на провал, а у тому, щоб відбити бажання у Кремля вплутуватися у нові військові авантюри на українській землі. Російське керівництво прораховує кожен крок і не витрачатиме ресурси на надто затратні та складні військові операції з сумнівною ефективністю, як це було під час Першої Чеченської війни 1994-1996 років, Радянсько-афганської війни 1979-1989 років чи Радянсько-фінської війни 1939-194 років. Чим сильнішою буде Україна, тим менша ймовірність повномасштабного наступу Росії.