План Лаврова-Зюганова: чи потрібен росіянам розкол України

Останнім часом у Росії активізувалися розмови щодо перспективи визнання незалежності ОРДЛО. Парламентська фракція КПРФ Геннадія Зюганова 19 січня підготувала проєкт звернення до президента РФ Володимира Путіна з пропозицією визнати незалежність сепаратистських утворень "ДНР" і "ЛНР". З аналогічною ідеєю у травні 2021 року виступила політична сила "Справедлива Росія – Патріоти – За правду" Сергія Миронова. Секретар генеральної ради правлячої партії "Єдина Росія" Андрій Турчак заявив, що доцільно поставити озброєння донбаським сепаратистам (чим, власне, РФ неофіційно займається з 2014 року) у відповідь на постачання зброї США та Великобританії до України. Лідер ЛДПР Володимир Жириновський пішов ще далі та запропонував включити всю Україну до складу Росії як альтернативу ініціативі комуністів.

Чи потрібен росіянам розкол України. Фото: Антикор

Підвів межу під риторикою депутатів Держдуми РФ міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров 28 січня. Відповідаючи на запитання журналістів, чому РФ все ще не визнала незалежність донбаських сепаратистів, Лавров констатував, що територіальна цілісність України відображена у Мінських угодах, але водночас загострив увагу на тому, що питання визнання "ДНР" і "ЛНР" має розглядатися у контексті " твердої лінії" Росії змусити Україну та Захід виконувати Мінські угоди. "Коментарі" розбиралися, наскільки реалістичним є визнання Росією незалежності "ДНР" і "ЛНР", чи всім росіянам цікавий розкол України та як до цього ставляться представники російської опозиції.

Чи потрібний Росії частково визнаний Донбас?

Варто зазначити, що російські комуністи запропонували визнати "ДНР" і "ЛНР" напередодні переговорів у "нормандському форматі" на рівні радників, що відбулися 26 січня у Парижі. Представники України, Росії, Франції та Німеччини обговорювали питання послідовності виконання Мінських домовленостей, але не досягли якихось конкретних результатів і збираються провести ще одну зустріч у Берліні за кілька тижнів. Росіяни розраховують спонукати Банкову до прямих переговорів з керівництвом "ДНР" і "ЛНР", до виконання політичної частини Мінських угод (проведення виборів до ОРДЛО, надання особливого статусу Донбасу) попри відсутність із нашого боку повного контролю над кордоном і присутність на Донбасі підконтрольних Кремлю збройних формувань і російських озброєнь.

Виходячи із заяв Лаврова, якщо Україна не виконає "Мінськ-2", то Росія не піде з Донбасу і, можливо, визнає незалежність "ДНР" і "ЛНР". Стягування 100 тис. російських військових до українських кордонів анітрохи не спонукало Офіс президента Володимира Зеленського зайняти більш поступливу позицію. Нова військова авантюра Росії в Україні, про яку так багато говорять і пишуть останнім часом, обіцяє неоднозначними результатами і навряд чи принесе Кремлю будь-які політичні дивіденди, окрім нових жорстких санкцій із боку США та частини європейських країн, які торкнуться російського енергетичного, фінансового та технологічного секторів. Нарешті, нещодавні переговори зі США та НАТО щодо мораторію на прийом нових членів до організації та надання РФ гарантій у сфері безпеки закінчилися для російської дипломатії повним провалом. Президенту РФ Володимиру Путіну та правлячій партії "Єдина Росія" потрібні інші варіанти виходу з безвиході у відносинах з Україною, США та ЄС, зберігши при цьому обличчя перед силовиками та електоратом.

Визнання незалежності "ДНР" і "ЛНР" дозволить Росії покарати Україну за незговірливість щодо "Мінська-2" і тримати нас на гачку ще не один рік. Адже за будь-якого розкладу Україна не визнає Крим російським і не відмовиться від перспективи повернення ОРДЛО. Ймовірно, за такими діями РФ не підуть жорсткі санкції Заходу. Зокрема, визнання Росією незалежності Абхазії та Південної Осетії у 2008 році не стало приводом для запровадження антиросійських санкцій з боку Америки та Європи.

У разі визнання "ДНР" і "ЛНР" розвиватимуться за аналогією з грузинськими регіонами Абхазією та Південною Осетією, де також правлять сепаратистські режими, стоять російські війська, панують злидні та розруха, поширені наркоманія та кримінал. Крім РФ, Сирії, Науру, Нікарагуа та Венесуели, їх незалежність більше ніхто у світі не визнав. Схожий, але успішніший досвід державного будівництва на окупованих територіях був у СРСР Східної Німеччини. Проголошена у 1949 році Німецьку Демократичну Республіку на території радянської зони окупації визнали понад сто держав до 1974 року, у тому числі її основний опонент – Федеративна Республіка Німеччина.

Варіант анексії ОРДЛО за аналогією з Кримом не вигідний РФ, оскільки це може призвести до жорсткості антиросійських санкцій. Хоча, за даними опитування "Левада Центр", у квітні 2021 року 65% росіян підтримували ідею приєднання "ДНР" і "ЛНР" до Росії, якщо вони самі про це запитають.

Як ставляться до України російські націоналісти?

Позицію депутатів КПРФ щодо Донбасу поділяють не всі російські громадсько-політичні діячі, зокрема представники організацій правого спрямування. Керівник представництва громадської організації "Спільна справа" у Єкатеринбурзі, націонал-демократ Микола Богданов вважає, що функцією КПРФ є імітація багатопартійності у Росії, а її керівництво нічого не вирішує. На його думку, у Росії, на відміну від України, так і не виникла національної держави. На думку Миколи Богданова, про жодну підтримку "ДНР" і "ЛНР" не може бути й мови, а Крим – не є російським. Микола Богданов виступив на сцені на Майдані Незалежності перед учасниками Революції Гідності, а його поплічники воювали в українських добровольчих батальйонах. Зокрема, його близький друг Сергій Букрєєв служив у батальйоні "Азов".

У 2011 році Микола Богданов організував та провів перший легальний у Єкатеринбурзі "Російський марш", у якому взяли участь 1,4 тис. прихильників правих суспільно-політичних течій, включаючи націонал-демократів, імперців, а також прихильників ідеї панслов'янізму. Організація "Спільна справа" є оплотом націонал-демократів. Останній марш, організований Богдановим, був нечисленним, але проукраїнським: учасники пройшлися містом з українським прапором. Проте далеко не всі російські націоналісти поважають територіальну цілісність України.

Микола Богданов заснував у Facebook спільноту "Уральська Республіка", де ділитися своїми поглядами на рахунок реформи державного устрою РФ, перетворення її на м'яку федерацію або конфедерацію, у рамках якої національні республіки мали б значну самостійність і не залежали б від рішень, що приймаються у Москві. Сам він є ідеологом Уральської Республіки на сучасному етапі.

У 1918 заступник антибільшовицького Тимчасового обласного уряду Уралу Лев Кроль запропонував створити єдину адміністративно-територіальну освіту на території Уралу та надати йому автономний статус. У 1993 року голова адміністрації Свердловської області Едуард Россель хотів досягти більшої економічної та законодавчої самостійності для регіону у складі РФ. З його ініціативи у 1993 році було проголошено Уральську Республіку у межах Свердловської області. Ідею Росселя підтримали 83% мешканців Свердловської області під час спеціального опитування (явка становила 60%).

Проте проголошення Уральської республіки не сподобалося оточенню президента РФ Бориса Єльцина, яке побачило у цьому небезпечний прецедент. Свердловська область переважно населена етнічними росіянами, що могло надихнути росіян з інших регіонів РФ до створення власних республік і вимагати більшої самостійності від Москви. Уральська Республіка припинила своє існування за указом Єльцина. Зараз Росель є членом Ради Федерації.

Микола Богданов вважає, що справжні російські націоналісти виступають проти імперії, яка сама собою є ворогом національної держави. На думку націонал-демократа, росіяни потерпіли від імперії не менше, ніж інші етноси, і будь-який націоналіст зрозуміє іншого націоналіста. Думку Богданова поділяють двоє відомих позасистемних політик: сибіряк Ігор Кузнєцов із Томська і башкир Айрат Дільмухаметов з Уфи. Обидва перебувають у місцях позбавлення волі.

Що думають російські ліберали з приводу Криму та Донбасу?

Серед російських "лібералів" немає єдиної думки щодо Криму та Донбасу. Засновник партії "Яблуко" Григорій Явлінський пропонує вивести російські війська з Донбасу та припинити надавати допомогу сепаратистським режимам. Проте перед тим, як повернути ОРДЛО, Явлінський пропонує Україні, Німеччині, Франції та США запровадити там форму міжнародної опіки згідно з главою 12 Статуту ООН, застосувати досвід Дейтонських угод 1995 року та угод щодо статусу Саара 1954 року. Фактично це означає передачу ОРДЛО під міжнародне управління, як округ Брчко у Боснії та Герцеговині або проведення референдуму про статус ОРДЛО, як це було у випадку Сааром, де більшість населення була проти незалежності тапобажала повернутися до складу ФРН. На думку політика, у Криму потрібно провести новий референдум за участю міжнародних спостерігачів, щоб остаточно зробити висновки, кому належить півострів.

Лідер незареєстрованої партії "Росія майбутнього" та політв'язень Олексій Навальний у 2017 році публічно визнав військову присутність Росії на Донбасі та висловив готовність виконати умови Мінських угод у сфері безпеки у разі обрання на посаду президента РФ. Політик готовий повернути Україні контроль над 400 км дільницею кордону, вивести російські війська з Донбасу. Проте Навальний не готовий повернути Крим під контроль України. За словами опозиціонера, Крим де-факто перебуватиме під контролем Росії у найближчому майбутньому та запропонував провести другий референдум на півострові, щоб остаточно визначитися з його державною приналежністю. Результати такого референдуму на користь РФ цілком передбачувані: після анексії 45 тис. українців залишили острів, але заселилися понад 200 тис. росіян.

Водночас деякі соратники Навального дотримуються іншої думки. Зокрема, керівник "Штабу Навального" у Красноярську, нині політичний емігрант Яна Герасимова підтверджує, що анексія Криму не була визнана у світі і півострів треба повернути Україні. Член партії "Росія майбутнього", економіст Володимир Мілов вважає, що висловлювання Навального неправильно інтерпретуються і його позиція зводиться до того, що хоч він і засуджує анексію Криму, але технічно повернути його Україні вкрай складно і будь-який російський уряд, який ризикне це зробити, змете протягом доби. За даними опитування "Левада Центр", у квітні 2021 року 86% росіян підтримували анексію Криму. Водночас Мілов вірить у демократичне майбутнє Росії та добросусідські відносини з Україною й іншими пострадянськими країнами.

Член оргкомітету партії "Народний Альянс", політолог Федір Крашенніков вважає, що Крим не становить інтересу та значущості, через нього у Росії з'явилася маса проблем на рівному місці. Крашенников поділяє ідеї уральських сепаратистів і написав роман-антиутопію "Після Росії", у якому виклав сценарій існування та розвитку Уральської Республіки як самостійної державної освіти. У 2010 році він ініціював у Єкатеринбурзі круглий стіл, присвячений історії існування Уральської Республіки у 90-х.

Лідер "ПАРНАС" Михайло Касьянов визнає, що Росія здійснила анексію Криму та готова повернути півострів Україні після офіційних переговорів із цього питання. Касьянов виступає за рівноправні та добросусідські відносини з Києвом і готовий вирішити створені Путіним проблеми на Донбасі за один день. У 2000-2004 роках Касьянов обіймав посаду голови уряду РФ.

Не всі російські політики підтримують сепаратизм на Донбасі й анексію Криму. Більшість із них сходиться на думці, що Росії слід вивести війська з ОРДЛО та повернути окуповані території під контроль України. Проте вони не впливають на політичні процеси у РФ. Крім того, навіть ті, хто вважає себе лібералами, не готові повернути Україні Крим без повторних референдумів або попередніх переговорів, сподіваючись виправдати анексію.

Раніше інтернет-портал "Коментарі" повідомляв про демарш Рябкова-Лукашевича: чим відповість Росія на незговірливість НАТО.