Криза у Казахстані: причини та наслідки політичної дестабілізації

Протягом першого тижня 2022 року Казахстан поринув у політичну кризу, яка супроводжувалася масштабними погромами, запеклими перестрілками, розгонами акцій протесту на вулицях Алмати, Актау та у низці інших міст на півдні та заході країни. Апофеозом кризи стало введення у Казахстан на прохання президента Касима-Жомарта Токаєва збройного угруповання під егідою ОДКБ чисельністю понад 3 тис. осіб за участю військовослужбовців із Росії, Білорусі, Вірменії, Киргизстану, Таджикистану. "Коментарі" розбиралися у причинах політичної кризи у Казахстані та в чиїх інтересах політичні пертурбації у багатій нафтою країні.

У Казахстані знесли пам’ятник Назарбаєву. Фото: УНН

Чому у Казахстані розпочалася політична криза?

Все почалося з акції протесту 2 січня у місті нафтовиків Жанаозен проти підвищення на 50% ціни на скраплений вуглеводневий газ (СВГ), який використовується для заправки автомобілів та опалення. За кілька днів мітинги поширилися на Атирау, Алмати, Актау та інші великі міста, на яких висувалися політичні вимоги відправити у відставку голову Ради безпеки та колишнього президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, весь урядовий склад, провести реформи.

Проте навіть після того, як Назарбаєв пішов у відставку, а Токаєв розпустив уряд, розпорядився задовольнити економічні вимоги протестувальників, надати нові пільги та субсидії, люди не стали розходитися по домівках, а акції протесту перетворилися на жорстоку криваву бійню. По казахстанських містах пройшли натовпи мародерів. У руках протестувальників з'явилася зброя, аж до кулеметів і гранатометів.

За однією версією, дестабілізація Казахстану та заворушення на вулицях – справа рук ісламських екстремістів. Політолог та автор Телеграм-каналу "Чорний лебідь" Євген Рябінін вважає, що причинами дестабілізації Казахстану стали внутрішні причини, такі як незадоволення соціально-економічною ситуацією та низькою якістю життя, і зовнішні причини, наприклад, концентрація у регіоні Центральної Азії ісламських екстремістів із країн Близького Сходу. За інформацією експерта, після того, як бойовики ІДІЛ зазнали поразки у Сирії та Іраку, вони попрямували до країн, де є перспективи підзаробити та радикалізувати ситуацію.

На думку Євгена Рябініна, Казахстан у цьому плані дуже привабливий завдяки великим запасам із корисними копалинами, включаючи нафту, золото, уран. Експерт вважає, що нинішні заворушення – це спроба знести політичну систему Казахстану. Рябінін припускає, що замовники та куратори радикальних елементів хочуть перевірити, наскільки серйозну відсіч здатна надати їм світська влада країн Центральної Азії та наскільки реально взяти регіон під свій контроль і діяти так само, як у Сирії та Іраку.

Однак треба розуміти, що у самому Казахстані вплив ісламських екстремістів не такий сильний як в Афганістані чи Сирії та Іраку. Фундаментальний іслам популярний серед маргіналізованої сільської бідноти на півдні країни, що знаходяться поза політичними процесами. Казахстанське суспільство – світське за своєю суттю.

Політолог, один із засновників аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Юрій Романенко та директор "Центру досліджень проблем громадянського суспільства" Віталій Кулик бачать передумови політичної кризи у Казахстані суто у соціально-економічних проблемах, які зріли у казахстанському суспільстві вже давно, та не вважають домінуючим фактор ісламського екстремізму. 

На думку Юрія Романенка, підвищення цін на СВГ стало останньою краплею у чаші терпіння казахстанського суспільства, де дуже великий розрив між багатими представниками впливових кланів і середньостатистичними громадянами. Наприклад, у підпорядкуванні зятя Назарбаєва, голови Казахської асоціації організацій нафтогазового й енергетичного комплексу Kazenergy Тимура Кулібаєва знаходиться весь нафтогазовий комплекс республіки й автозаправні станції.

За інформацією Віталія Кулика, рушійною силою протестів є сільські казахи з південних районів, народжені у 90-х, що займаються сільським господарством, виживають на самозахоплених землях, деякі з них пов'язані з криміналітетом. Ці люди представляють найчисленніший демографічний прошарок казахстанського суспільства й опинилися поза політикою та керуванням країною без перспектив для самореалізації та приречені на вічні злидні. Проте, як пояснив експерт, у протестах також беруть участь представники інтелігенції, нафтовики, айтішники, підприємці, які не задоволені процвітаючою корупцією, кумівством і відсутністю вільної конкуренції у країні.

Швидше за все, справжньою причиною політичної кризи у Казахстані стали розбірки між двома впливовими кланами, які не поділили владу та використали протести у своїх інтересах. Як повідомив Віталій Кулик із посиланням на своїх інсайдерів із Казахстану, протиріччя між Токаєвим і Назарбаєвим існують давно. Після відставки з посади президента Назарбаєв розраховував, що його наступник Токаєв, у минулому голова Сенату, буде кишеньковим президентом і робитиме те, що він скаже, а наступним президентом стане його племінник – колишній заступник голови Комітету Нацбезпеки Самат Абіш. Під контролем Назарбаєва на посаді голови Ради безпеки залишався силовий блок, а його люди очолювали ключові відомства.

Ймовірно, Токаєв використав стихійні акції протесту, щоб побудувати свою вертикаль влади та змістив Назарбаєва та його соратників під приводом виконання вимог протестувальників. Аналітик Петро Шевченко вважає, що збройне повстання, що послідувало, погроми, акти мародерства – це результат спланованої провокації Абіша, який приєднав до лав протестуючих своїх "тітушок" і сприяв передачі протестувальникам вогнепальної зброї. Клан Назарбаєва хотів за допомогою протестувальників усунути режим Токаєва, у якого не досить міцні позиції серед силовиків і бюрократів старого загартування. Не дивно, чому Токаєв діє надмірно жорстко та попросив допомоги ОДКБ заради збереження влади.

Тому початок акцій протесту у Казахстані був стихійним і суспільство таким чином висловило свій протест і незгоду з політикою влади. Проте каталізатором погромів і насильства стали чвари між групами впливу Токаєва та Назарбаєва у держапараті. Люди колишнього президента спробували усунути президента Токаєва руками розлютованого натовпу, а потім повернути владу, але у них нічого не вийшло.

Кому вигідна дестабілізація Казахстану?

Навряд чи за акціями протесту стояв Захід. Політична криза у Казахстані не вигідна США та Великій Британії. Американські та британські компанії роками співпрацювали з режимом Назарбаєва та добували там нафту. Демократизація Казахстану неможлива, оскільки у країні немає реальної дієвої опозиції авторитарному режиму, а дисиденти перебувають у вигнанні та не мають великого впливу у суспільстві.

Дестабілізація Казахстану невигідна і Китаю. Через Казахстан проходять контейнерні залізничні маршрути у рамках китайського проєкту "Новий шовковий шлях". Крім того, китайці стабільно імпортують казахстанську нафту.

Фактично, переможцем із політичної кризи у Казахстані вийшла Росія, яка використала тимчасову місію ОДКБ, щоб посилити залежність режиму Токаєва від російської допомоги у сфері безпеки та потіснити вплив інших "гравців" у Центральній Азії. На думку політичного експерта Віталія Кулика, Росію більше влаштовує Токаєв на чолі з Казахстаном, ніж будь-хто з клану Назарбаєва.

Президент Токаєв сприяє зміцненню присутності російського бізнесу у ключових секторах економіки Казахстану. У 2021 році російська нафтова компанія "Лукойл" і "КазМунайГаз" підписали угоду про спільне освоєння родовищ Каламкас-море і Хазар на шельфі Каспійського моря, а російський залізничний оператор "РЗД-Логістика" відкрив філію у Казахстані. Планується участь "РЗД-Логістики" у доставці агропродукції з Казахстану до Узбекистану та Китаю. До того ж у власності "Росатому" знаходиться канадська фірма Uranium One, яка видобуває уран у Казахстані. Минулого року Сенат Казахстану схвалив продовження оренди Росією стратегічно важливого космодрому Байконур до 2050 року.

Назарбаєв проводив багатовекторну зовнішню політику і, незважаючи на членство Казахстану в ОДКБ та Євразійському економічному союзі, врівноважував відносини із РФ співпрацею зі США, Великобританією, Китаєм в енергетичній сфері. Саме Назарбаєв пустив американців і британців на нафтові родовища Казахстану. В останні роки Казахстан зближується з Туреччиною, яка є конкурентом Росії у Центральній Азії та розглядає регіон як ареал своїх інтересів. Турки бачать Казахстан як учасника перспективного союзу тюркомовних народів Великий Туран.

Російські військові та їх колеги з ОДКБ підстрахували Токаєва, взяли під охорону стратегічні об'єкти, доки казахстанські силовики протистояли протестувальникам. За інформацією політичного експерта Віталія Кулика, спецназ ГРУ допоміг казахстанським силовикам організувати відсіч озброєним в Алмати.

Як показав подальший розвиток подій, угодний Росії Токаєв зберіг і зміцнив владу, а клан Назарбаєва залишився "за бортом" політики. Посад позбулися соратники Назарбаєва, зокрема голова Комітету Нацбезпеки Карім Масімов і його заступник Самат Абіш, держсекретар Кримбек Кушербаєв, відповідальний за розробку зовнішньополітичної стратегії, керівник Агентства стратегічного планування та реформ Кайрат Калімбетов. Натомість Токаєв поставив своїх людей і сформував новий уряд. Після початку протестів Казахстан залишили лояльні до Назарбаєва бізнесмени, такі як його зять Тимур Кулібаєв, акціонер гірничодобувного холдингу Eurasian Resources Group Патох Шодієв, президент високотехнологічної компанії Fincraft Group Кенес Ракішев.

Експансія Росії у Центральній Азії

Росії вигідно розставити своїх людей "біля керма" центральноазіатських республік. У чомусь росіяни запозичили досвід США в Афганістані, куди вони ввели війська у 2001 році для боротьби з тероризмом. Казахстан – це лише один пазл у мозаїці Росії у Центральній Азії. У 2020 році на тлі акцій протесту у Киргизії з в'язниці було звільнено опозиційного політика Садира Жапарова, який виграв президентські вибори у 2021 році та визнав РФ основним партнером. Залежним від Росії вже багато років є Таджикистан, де, як і у Киргизії, РФ має військові об'єкти.

Керований хаос у регіоні дозволить порушити питання повернення Узбекистану в ОДКБ, звідки республіка двічі виходила. Москві цікаве повернення в орбіту свого впливу нейтрального Туркменістану, який бере участь у невигідному для "Газпрому" проєкті Транскаспійського газопроводу, що у разі реалізації дозволить постачати туркменський природний газ до ЄС в обхід території РФ дном Каспійського моря та потім транзитом через Азербайджан, Грузію та Туреччину .

Як привід для застосування сили у Центральній Азії Росія може використовувати боротьбу з тероризмом та ісламським екстремізмом. За даними президента Таджикистану Еммомалі Рахмона, у країнах Центральної Азії існує до 40 таборів ісламських екстремістів загальною чисельністю 6 тис. осіб.

Політолог Євген Рябінін не виключає посилення терористичної загрози у Казахстані у найближчому майбутньому та вважає, що ОДКБ необхідно ліквідувати табори екстремістів у всіх країнах Центральної Азії.

Раніше інтернет-портал "Коментарі" повідомляв про атлантичну кризу: чого чекати Україні від переговорів Росії та НАТО.