Французькі інтриги: чого чекати Україні від опонентів Макрона

Франція бере участь у врегулюванні збройного конфлікту на сході України у "нормандському форматі" і надалі її позиція щодо "українського" питання залежатиме від того, хто прийде до влади. "Коментарі" розбиралися, які шанси у кандидатів із правого табору скласти конкуренцію президенту Макрону на майбутніх президентських виборах і яку позицію вони посідають з "українського" питання.

За даними останнього опитування Politico, за президента Еммануеля Макрона готові проголосувати 24% французьких виборців – стільки, скільки підтримали його під час першого туру президентських виборів 2017 року. З рівнем підтримки серед населення у французького президента гірші справи. Згідно з опитуванням Ifop-Fiducial, наприкінці листопада 2021 року діяльність Макрона як глави держави підтримували 43% французів, тоді як у липні 2017 року – 56%. Хоча у розпал акцій протесту "жовтих жилетів" у грудні 2018 року з позитивного боку господаря Єлисейського палацу сприймали лише 23% громадян.

Переобрання Макрона на другий термін – непоганий варіант для Києва. Хоча чинний президент Франції і не виявляв активності у врегулюванні конфлікту на Донбасі, він не став скасовувати антиросійські санкції, підтримує суверенітет і територіальну цілісність України.

Проте Макрон не став улюбленцем французів, оскільки працював як не досить ефективний кризовий менеджер і припустився серйозних помилок у непростий для країни час. Спочатку колишній міністр фінансів планував скоротити держвитрати, "роздуті" штати в держорганах, скасувати 35-годинний робочий тиждень для молоді, щоб знизити податкове навантаження для бізнесу, а також збільшити тарифи на електроенергію, підвищити ціни на пальне, щоб привчити французів витрачати економніше енергоресурси з міркувань захисту клімату.

Ось тільки президентові не вистачило твердості та жорсткості, щоб повною мірою втілити у життя свою політичну програму. Внутрішня політика Макрона викликала незадоволення малозабезпечених французів, що восени 2018 року вилилося у загальнонаціональні акції протестів "жовтих жилетів", які об'єднали прихильників політичних сил різного ідеологічного спектру. Місяці запеклих зіткнень протестувальників і правоохоронців, розбиті вітрини на вулицях Парижа змусили французького лідера піти на поступки: утриматися від підвищення цін на пальне, підняти рівень мінімальної зарплати, скоротити пенсійний податок. Проте серед незаможних за Макроном закріпилося прізвисько "президент багатіїв" за відміну податку на розкіш для громадян із рівнем доходу вище середнього.

Пандемія коронавірусу зіграла з Макроном злий жарт. Його команда недооцінила загрозу і тривалий час не запроваджувала жорстких карантинних обмежень. Локдаун запровадили лише на початку 2021 року, коли ситуація вже вийшла з-під контролю. Система охорони здоров'я Франції виявилася не підготовленою до такого виклику. У лікарнях не вистачало ліжок, апаратів штучної вентиляції легенів і медперсоналу, а курс президента щодо скорочення держвитрат ніяк не вписувався у нові реалії. У 2020 році Франція була серед лідерів за кількістю заражених. Коронавірус забрав життя 100 тис. французів. Багато французьких лікарів незадоволені чинним президентом і вимагають збільшення зарплати.

Ударом по репутації президента стали 12 терактів у французьких містах у першому півріччі 2020 року, серед яких жорстоке вбивство шкільного вчителя Самюеля Паті чеченським мігрантом у передмісті Парижа. 18-річний ісламський екстреміст обезголовив педагога за те, що він показував учням-мусульманам карикатури на пророка Мухаммеда із сатиричного журналу "Шарлі Ебдо". Під тиском французького генералітету Макрон оголосив боротьбу з ісламським сепаратизмом. Французькі правоохоронці виявили 76 мечетей, можливо, пов'язаних з ісламськими екстремістами, і вирішили депортувати з країни 66 радикальних нелегальних мігрантів.

Також президент розпорядився транслювати на будинках держустанов карикатури зі скандального журналу як данину пам'яті вбитого вчителя. Макрон явно хотів підвищити авторитет серед затятих консерваторів, які бачать в ісламі загрозу католицьким цінностям і французькому способу життя. Внаслідок цього Макрон ополчив проти себе весь мусульманський світ, включаючи президента Туреччини Реджепа Ердогана, який порекомендував французькому лідеру пройти курс лікування у психіатричній лікарні. Консерватори залишилися вірними своїм лідерам.

Свідченням втрати популярності Макрона став розкол у фракції президентської партії "Вперед, Республіка", внаслідок якого вона втратила більшість у парламенті, а її кандидати зазнали поразки на місцевих виборах у Парижі, Пуатьї, Бресті, Ліллі, Ліоні, Страсбурзі. Під час зустрічі з виборцями у департаменті Дром, де зазвичай голосують за партії правого блоку, президент отримав ляпас від 28-річного громадянина Деміана Тарела.

Невдачі супроводжували Макрона й у зовнішній політиці. На вибори 2017 року Макрон йшов із гаслами про відновлення величі Франції. Проте у період його президентства Франція втратила контракт на постачання дизельних підводних човнів Австралії. Влада Зеленого континенту воліла співпрацювати зі США та Великобританією у сфері будівництва власного атомного підводного флоту після заснування нового військово-політичного союзу АУКУС, метою якого є стримування військово-морського флоту Китаю в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. За Макрона погіршилися франко-британські відносини. Після виходу Великобританії з ЄС уряд Бориса Джонсона обмежив доступ для французьких рибалок до британських вод.

Справи у президента настільки погані, що напередодні виборів він вирішив підкупити частину електорату. Макрон збирається збільшити держвитрати у 2022 році на 17 млрд євро, виділити по 100 євро як одноразову фінансову допомогу кожній із 6 млн сімей із низьким рівнем доходу, 600 млн євро для підтримки виробників сільгосппродукції, підвищити зарплати акушеркам.

Чинному президенту Франції дихає у спину лідер ультраправої партії "Національний рух" Марін Ле Пен. Згідно з опитуванням Politico, за неї готові проголосувати 17% французьких виборців. Політик виступає за обмеження міграції та прийому біженців (не більше 10 тис. осіб на рік), за скорочення ролі ісламу у французькому суспільстві, за введення додаткових податків для трудових мігрантів та ускладнення процедури набуття громадянства Франції, спрощення процедури депортації. Вона пропонувала провести реформу ЄС таким чином, щоб країни-члени могли проводити самостійну митну та зовнішню політику.

Ле Пен – адвокат Росії у Франції. Вона виступає проти антиросійських санкцій, виправдовує анексію Криму та не вважає, що півострів по праву належить Україні, підтримує донбаських сепаратистів і вважає, що вони мають право на самовизначення. У 2017 році "Національний рух" підозрювали в отриманні від РФ 11 млн доларів на фінансування виборчої кампанії їх лідера. Проте рейтинги Ле Пен трохи "просіли" порівняно з результатами першого туру минулих президентських виборів. Тоді за неї проголосувало 21,3% виборців.

Не дивно, адже цього року у мадам Ле Пен з'явився не менш реакційний конкурент. Близько 14% французів симпатизують журналісту та автору газети Le Figaro Еріку Земмуру, який балотується як незалежний кандидат і не співпрацює із жодною з партій. Політолог Філіп Коркуфф з Інституту політичних досліджень у Леоні вважає Земмура більш пізнаваним громадсько-політичним діячем, ніж Ле Пен, який може здатися менш консервативним, ніж вона, але насправді є радикальнішим.

Нащадок алжирських євреїв, які мігрували до Франції, симпатизує колабораціоністському режиму Віші, який у роки Другої світової війни співпрацював із нацистською Німеччиною, є лютим ісламофобом, ксенофобом, гомофобом і вважає за доцільне проведення асиміляції мігрантів у Франції. Земмур погоджується з конспірологічною теорією про те, що французький уряд навмисно намагається замістити етнічних французів вихідцями з мусульманських країн. Земмур виступає проти членства Франції у НАТО та вважає, що цю організацію потрібно було розпустити ще у 1990 році.

Директор Центру дослідження радикальних політичних течій Жан-Ів Камю вважає конкурентною перевагою Земмура той факт, що на відміну від інших ультраправих політиків він майже кожного дня з'являється в етері телеканалів і першим порушує питання, які хвилюють їх спільний електорат. Політичний експерт Олег Музика сумнівається у самостійності Земмура як політика та вважає, що він є проєктом чинної влади з метою розколоти правий табір.

Як би там не було, Земмур у кріслі президента Франції стане серйозною проблемою для України. Політик симпатизує президенту РФ Володимиру Путіну, вважає за доцільне створити привілейований союз із Росією, виступає за відміну антиросійських санкцій і вважає Крим російською територією.

Найбільш конструктивним кандидатом у президенти серед політиків правого блоку є голова регіональної ради Іль-Де-Франс Валері Пекресс із партії "Республіканці", яка обіймала посади міністра освіти та міністра з питань бюджету у команді президента Ніколя Саркозі. "Республіканці" обрали Пекресс як кандидата на пост президента, оскільки це відповідає існуючій у ЄС політиці ґендерного паритету. У Франції жінки ніколи не обіймали посади президента.

За допомогою Пекресс "республіканці" розраховують позбутися скандального "шлейфу" Франсуа Фійона, який ішов від їх партії на президентських виборах 2017 року, але зазнав поразки на тлі корупційного скандалу. Його рейтинги "просіли" після інформації, що просочилася, про те, що, будучи депутатом, він оформив членів сім'ї як своїх помічників і вони отримували зарплату з держбюджету. Варто зазначити, що Фійон, як і Пекресс, працював у команді Ніколя Саркозі й обіймав посаду прем'єр-міністра та міністра екології.

Пекресс вибудовує свою виборчу кампанію на критиці президента Макрона та фактично обіцяє зробити те, що не зробив він. Політик має намір скоротити держвитрати, кількість робочих місць у бюджетному секторі, розміри допомоги безробітним, підняти пенсійний вік із 62 до 65 років, відмовитися від участі держави у компаніях, де вона є міноритарним акціонером. Кандидат у президенти пропонує посилити міграційну політику, ускладнити процедуру отримання посвідки на проживання у Франції, виключити зі схем соціальної допомоги людей, які прожили у країні менше 5 років.

Пекресс виступає за зміцнення ролі ЄС у міжнародній політиці, але не вважає, що європейське право має переважати національне законодавство. Вона дотримується жорсткої лінії по відношенню до Великобританії та не вважає за доцільне надавати королівству будь-які преференції у відносинах із ЄС після "Брексит". На її думку, потрібно відродити велич Франції та зміцнити її роль як глобальної держави. Пекресс намагається перетягнути на свій бік частину виборців, які розчарувалися у Макроні, та частину електорату, який голосує за "Національний рух".

Політик не говорить про свої погляди щодо "українського" питання. У будь-якому разі партія "Республіканці" зробила основою своєї ідеології "голізм" – вчення на основі поглядів і практик президента Шарля де Голля, суть якого зводиться до побудови сильної у військовому й економічному плані держави, незалежної від позиції інших впливових країн. Як відомо, де Голль в умовах непростих відносин із США та НАТО проводив зближення з Москвою та запропонував ідею Великої Європи та загального простору безпеки від Лісабона до Уралу.

Колишній керівник Пекресс Саркозі вивів відносини Росії та Франції на якісно новий рівень. За нього на французьких верфях будували вертольотоносці "Містраль" для військово-морського флоту РФ. Посередництво Саркозі у врегулюванні російсько-грузинського конфлікту у 2008 році дозволило Кремлю вийти сухим із води, без серйозних наслідків і санкцій. Ймовірно, конфронтація з Москвою не входить до планів Пекрес.

Раніше інтернет-видання "Коментарі" також повідомляло про українсько-болгарську кризу: чому президент Радєв вважає Крим російським.