Останнє китайське попередження: чи стане Тайвань другою Україною

Міністр оборони КНР Вей Фенге 10 червня 2022 року на Азіатському саміті з безпеки в Сінгапурі попередив главу Пентагону Ллойда Остіна, що якщо хтось наважиться відокремити Тайвань від Китаю, то у Народно-визвольної армії не залишиться іншого вибору. спробу проголошення незалежності острова та захистити національний суверенітет та територіальну цілісність. Остін запевнив свого китайського колегу, що США продовжать дотримуватися статус-кво: визнавати Китай єдиним китайським урядом і не підтримуватимуть незалежність Тайваню.

Фото з відкритих джерел

Таку позицію Вашингтон дотримується з 1979 року. Проте Китай продовжує чинити психологічний тиск на тайванців: проводить військово-морські маневри в Тайванській протоці або посилає десятки військових літаків у зону поразки ППО острова. Президент Тайваню Цай Інвень заявила, що попри бажання зберегти мир із Китаєм, у разі потреби її країна буде оборонятися і, як Україна, не піддасться тиску. Коментарі розбиралися, наскільки ймовірним є захоплення Китаєм острова Тайвань в найближчому майбутньому і яке до цього має відношення війна в Україні.

Чому у Тайвані немає сепаратистів?

Сьогодні Китайська Республіка, яку найчастіше називають Тайванем, є частково визнаною державою. З Тайбеєм підтримують дипломатичні відносини 14 держав, дві з яких (Маршаллові острови та Палау) асоційовані зі США. Україна не серед них. Офіційна позиція Пекіна така: у 1949 році провінція Тайвань відкололася від континентального Китаю, а його влада є сепаратистами на кшталт ДНР і ЛНР або спонсорованих Росією маріонеткових режимів в Абхазії та Південній Осетії, які визнали лише 5 зі 193 країн-членів ООН. Однак, якщо подивитися глибше, то справа не так, а ставити Тайвань в один ряд із проросійськими сепаратистами не коректно.

Відокремлення Тайваню відбулося за підсумками громадянської війни у Китаї 1946-1949 років. Під натиском комуністів на чолі з Мао Дзедуном залишки урядових військ і президент Китайської Республіки Чан Кайші перебралися на Тайвань. Китайська Республіка існувала задовго до приходу до влади комуністів у континентальному Китаї, а Тайвань був однією з її провінцій. Острів ні від кого не відокремлювався, а став останнім оплотом легітимного уряду. 1949 року в Китаї встановилося двовладдя: комуністи проголосили Китайську Народну Республіку, а на Тайвані збереглася влада уряду партії Гоміньдан. Ні про який сепаратизм не може бути й мови.

Тоді чому від Китайської Республіки відвернулася велика частина міжнародної спільноти, запитаєте ви? Так було завжди. До 1971 Тайвань займав місце постійного члена в Раді безпеки ООН і ототожнювався з Китаєм, а КНР співпрацювала суто з країнами соцтабору. Проте, 1971 року з ініціативи СРСР Генасамблеї ООН було проведено голосування, за підсумками якого більшість членів організації прийняли рішення поміняти Тайвань на комуністичний Китай у Раді безпеки.

Свою роль зіграли конкуренція та гроші. На той час значну кількість країн світу встановили дипломатичні відносини з комуністичним Китаєм, який заробив імідж лідера країн третього світу. Зростали ВВП та інвестиційна привабливість КНР після впровадження ринкових механізмів регулювання економіки. У Пекіні поставили умову всьому світу: хочете працювати та заробляти разом з нами, отримувати доступні позики, тоді визнайте КНР єдиним китайським урядом та розірвіть відносини з Тайванем. Це спрацювало. В 1979 США встановили дипломатичні відносини з КНР, обмежившись, як і більшість країн світу, збереженням неофіційних зв'язків з Тайванем.

Відсутність представника Тайваню в ООН не є підставою применшувати досягнення цієї країни, які навіть не снилися маріонетковим проросійським сепаратистським республікам. Сьогодні Тайвань є постіндустріальною державою, де у структурі економіки сфера послуг (62,9%) переважає над промисловістю (35,2%) та сільським господарством (1,9%). У 2021 році ВВП Тайваню становив 689 млрд доларів (на 20% більше, ніж у Швеції). У першому кварталі 2022 року темпи економічного зростання становили 3,14% (на 0,24% більше, ніж у Канаді). Економісти прозвали економіку Тайваню "східноазіатським тигром" за високі темпи зростання, поряд із Південною Кореєю, Сінгапуром, Гонконгом.

Щодо сепаратистів, то в 2021 році ВВП Абхазії склав 555 млн доларів, що ще менше, ніж у найбідніших країн світу, на зразок Бурунді (3,10 млрд доларів) або Гаїті (13,5 млрд доларів). Абхазія залежить від фінансової допомоги з Росії, яка в 2021 році склала 5 млрд. рублів (86,7 млн. доларів).

Тайвань – одна з найтехнологічніше розвинених країн світу. У 2016-2019 роках на високотехнологічні галузі припадало 35-47% прямих іноземних інвестицій. Компанія Taiwan Semiconductor Manufacturing Co. є третім за величиною у світі виробником напівпровідників, а фірми Asus, Acer, MSI входять до десятки найбільших виробників ноутбуків та смартфонів. Тайвань випереджає Німеччину та скандинавські країни за рівнем переробки відходів, а місцева промисловість вважається однією з найчистіших у світі. У дивовижній країні переробляється 80% промислових відходів.

За даними Transparency International, рівень сприйнятливості до корупції серед тайванських чиновників (25-е місце) нижчий, ніж у США (27-е місце), Південній Кореї (32-е місце), Польщі (42-е місце) та КНР (66). -е місце). За даними Світового Банку, Тайвань займає 15 місце у світі за простотою ведення бізнесу, випереджаючи ОАЕ, Японію, Німеччину, КНР. Згідно з рейтингом World Population Review, на Тайвані дуже низький рівень злочинності (на 135 місці у світі). Ще нижчий рівень злочинності лише в ОАЕ та Катарі.

Тайвань – це правова держава, яка за рівнем розвитку дасть фору багатьом розвиненим країнам Європи. Тому правляча в Тайвані Демократична прогресивна партія має на меті формування тайванської ідентичності та проголошення незалежності. Раз не вдалося відновити контроль над континентальним Китаєм і перемогти комуністів, то засновники партії вирішили побудувати свою державу на території острова, який так і залишився оплотом Китайської Республіки, яка існувала до появи КНР. Такий крок дозволить Тайваню повернутися до ООН та розвивати повноцінні дипломатичні відносини з іншими країнами світу.

Чому тайванці не хочуть возз'єднання з Китаєм?

У Пекіні не зацікавлені у незалежності Тайваню. Контроль над островом піде на користь китайської економіки. Головним чином Китай цікавлять тайванські високотехнологічні підприємства, включаючи виробників напівпровідників. Китайські комуністи пропонують тайванцям возз'єднатися за принципом "одна країна, дві системи".

У Тайбеї думають інакше. Згідно з опитуванням Національного університету Ченчі, близько третини тайванців схиляються до проголошення незалежності, а 55,7% жителів виступають за збереження статус-кво і не хочуть нічого міняти. Возз'єднання Тайваню з континентальним Китаєм більшою чи меншою мірою підтримують 7,1% жителів острова.

Ідея возз'єднання з Китаєм була популярна на Тайвані в 90-х, коли при владі була партія "Гоміньдан". Тоді у країнах колишнього соцтабору проводилися неоліберальні реформи. Набирала популярності демократична форма правління. У ті роки Китай перебував на роздоріжжі і ще не мав такої політичної та економічної ваги як сьогодні. Гоміньданівці вважали, що, возз'єднавшись із КНР, зможуть відсунути комуністів на задній план і повернути владу в Пекіні.

Однозначно, у Тайваню було більше досвіду розвитку в умовах ринкової економіки та міцнішого зв'язку зі США та країнами Західної Європи, які перемогли у "холодній війні". Однак далі зміцнення торговельно-економічних відносин справа не дійшла. КНР досягла успіхів в економіці та прорубала собі вікно у світ так і залишившись авторитарною державою. Громадяни Тайваню не готові принести в жертву демократичну форму правління та звичний спосіб життя для возз'єднання з континентальним Китаєм.

Попри те, що понад 90% громадян КНР та Китайської Республіки є представниками одного етносу хань і розмовляють однією мовою, китайці та тайванці – це два різні суспільства, з різними ідеологічними орієнтирами та політичними уподобаннями. Приклад Гонконгу, де Пекін пригнічує опозицію, обмежує автономію та насаджує свої правила гри, стали уроком для тайванського суспільства. Гоміньдан відійшов від курсу возз'єднання та підтримує існуючий статус-кво, щоб не злити Китай, але не опинитися під його п'ятою.

Чи зможе Китай окупувати Тайвань?

Збройна інтервенція Росії в Україні стала наочним прикладом того, як можна без вагомих причин напасти на свого сусіда і нахабно віджати його території, використовуючи як аргументи відновлення "історичної справедливості" або боротьбу з уявними загрозами. Міжнародне право не працює, а розвиненим країнам не вистачає політичної волі зупинити агресора. Приклад росіян гіпотетично можуть наслідувати інші авторитарні режими.

Тому в медіапросторі нерідко мусується версія, що Китай може спробувати захопити Тайвань, наслідуючи приклад РФ в Україні. Між КНР та Тайванем вже були збройні сутички у 1954-1955 роках та у 1958 році, які супроводжувалися артобстрілами підконтрольних Тайваню островів, морським боєм. В 1955 Китай захопив у Тайваню острова Іцзяншань у Східно-Китайському морі. Професор економіки Туринського університету Енріко Коломбатто припускає, що КНР може використати війну в Україні, до якої прикута увага Заходу як відволікаючий маневр, щоб захопити Тайвань.

Не факт, що хтось прийде тайванцям на допомогу. Акт про відносини з Тайванем не гарантує військового втручання США у разі нападу КНР на Тайвань. Президент США Джо Байден може, як і в Україні, може утриматися від прямого втручання у нову Тайванську кризу та обмежитися постачанням зброї для потреб тайванських військових. На думку професора Коломбатто, якщо Китай піде на таку авантюру, то може зіткнутися з невигідними для себе наслідками, включаючи руйнування високотехнологічних підприємств на острові, жорсткі міжнародні санкції.

Аналітики Військово-морського коледжу США Пірс Вуд та Чарльз Фергюсон вважають, що незважаючи на складність проведення військової операції із захоплення Тайваню, перевагами Народно-визвольної армії Китаю є великі резерви, велика кількість морського транспорту, який можна використовувати для висадки десанту, а також достатню кількість винищувачів для кількох хвиль авіанальотів.

Все ж таки, не варто недооцінювати обороноздатність збройних сил Тайваню, які налічують 165 тис. осіб активного персоналу та понад 1,5 млн резервістів. За даними опитування "Фонду тайванської демократії", 72,5% тайванців готові чинити опір зі зброєю в руках, якщо КНР намагатиметься добитися возз'єднання військовим шляхом. На відміну від українців, які чинять гідний опір російським окупантам після несподіваного нападу, тайванці протягом десятиліть готувалися для відображення вторгнення з континентального Китаю. Тайваньські військові проходять навчання за стандартами НАТО, а серед основних закордонних постачальників збройних сил Тайваню – США, Великобританія, Ізраїль, Франція, Австралія. Країна має розвинений військово-промисловий комплекс.

Кількісна перевага китайських військових може зіграти вирішальне значення при захопленні острова. Аналітик Мустафа Джем Коюнчу вважає, що перешкодою для проведення Китаєм військової операції на Тайвані є круті гори, що височіють над узбережжям і ускладнюють висадку десанту. Коюнчу вважає, що КНР може не наважитися захопити Тайвань через побоювання жорстких санкцій, які вдарять по експортно-орієнтованій економіці країни. Агресія проти суверенної держави вдарить по міжнародному авторитету Китаю як альтернативному США полюсу впливу зі своїм порядком і цінностями, що відрізняються від Pax Americana. Зростання антикитайських настроїв лише зміцнить позиції США у світі. Байдену це на руку, оскільки набагато більше країн забажають приєднатися до регіональних союзів для стримування китайського впливу.

Тому не варто сприймати риторику глави оборонного відомства Китаю. Швидше за все, це був своєрідний протест проти постачання американської зброї на острів і підтримки Вашингтоном чинного президента Цай Інвень. Заява Фенге може бути орієнтована на тайванських виборців. На довиборах до парламенту у січні 2022 року перемогли прихильники незалежності. Китайські комуністи хочуть змусити тайванців добре подумати, перш ніж підтримувати неугодну в Пекіні Демократичну прогресивну партію, якщо вони хочуть миру і не бажають повторити долю України. Однак це ще не означає, що Китай готовий наступити на граблі Росії і зав'язнути в затяжній війні.