Зміна міністрів в Україні: чому це відбувається так часто

У вівторок, 18 травня, Верховна Рада звільнила трьох міністрів. При цьому Петрашко був 28-м міністром економіки з початку здобуття Україною незалежності. Степанов — 21-м главою МОЗ (причому 4-м за каденцію Зеленського). До Криклія, якого зняли з посади міністра інфраструктури, на цій посаді побувало близько двох десятків осіб (раніше це було Міністерство транспорту, а також Міністерство транспорту та зв'язку). Про що говорять настільки часті зміни міністрів? Як при такій кадровій чехарді виробити системність, стабільність, спадкоємність курсу? Чи не виглядає все так, ніби певними напрямками у нас "рулять" якісь "сірі кардинали" (хто це може бути?), а міністри, яких змінюють, як рукавички, — просто ширма? "Коментарі" розбиралися в ситуації разом з експертами.

Зміна міністрів. Колаж: Д. Романюк/Comments.ua

"Кулуарні закулісні домовленості"

Нардеп IV і V скликань, директор Українського центру соціальної аналітики Євгеній Філіндаш вважає, що в сьогоднішній Україні всі кадрові рішення у владі приймаються, виходячи з яких завгодно міркувань, крім професійних здібностей кандидатів у міністри та інших чиновників.

"При призначенні або звільненні тих чи інших міністрів ніколи не формулюється ні чітких завдань і термінів їх досягнення, що стоять перед новим міністром, ні зрозумілих суспільству критеріїв вибору кандидатури міністра, ні виразних причин, за якими міністра звільняють. Реально міністрів звільняють і призначають виходячи виключно з кулуарних закулісних домовленостей різних центрів впливу у владі", — зазначає Євген Філіндаш.

За його словами, таких центрів впливу зараз три:

1) американське посольство і обслуговуючі його грантоїди всіх мастей;

2) олігархічні групи;

3) близьке оточення Зеленського.

"В переважній більшості випадків міністри нинішнього складу (як, утім, і багатьох попередніх) Кабміну не є самостійними фігурами, реально формують політику свого міністерства, — говорить експерт. — Вони виконують ті завдання, які ставлять перед ними їхні куратори з вищеназваних центрів впливу. І завдання ці, що зводяться в основному до перерозподілу фінансових потоків в "потрібному" напрямі, не мають ніякого відношення до національних інтересів України як держави".

"Нормальна практика будь-якої демократичної держави"

Глава Інституту публічної політики та консалтингу (ІНПОЛІТ), політичний консультант Сергій Биков упевнений, що перестановки міністрів — це нормальна практика будь-якої демократичної держави.

"Тільки в авторитарних країнах міністри сидять десятками років на своїх постах і вростають у власні крісла, — пояснює він. — Міністерство — це не регуляція окремої галузі, а політичний курс. Не дарма ж міністр є політичною посадою — він визначає політику держави у підпорядкованій сфері. Спроби зробити з міністерств регуляторні галузі завжди були провальними".

Сергій Биков вважає, що регуляцією повинні займатися профільні галузеві асоціації, як це відбувається в Штатах і Європейському Союзі. А міністерство — визначає курс.

"Але вкрай важливо, що в міністерствах на Заході зберігається спадкоємність. І новий міністр не зупиняє реформи, які запустив попередник, а прискорює їх і запускає нові напрямки. До речі, за спадкоємність відповідає не міністр, а держсекретар міністерства, на якому і зав'язано операційне управління. І важливо, що держсекретарі працюють за контрактом і не залежать від політики, — підкреслює глава ІНПОЛІТ. — Нинішня ж заміна міністрів в Україні говорить лише про те, що попередні не продемонстрували належний темп реформ. Не більше".

"Елемент внутрішніх торгів з олігархами"

На думку керівника Фундації "Вища школа професійної політики" Олега Вострих, зміна міністрів без зміни всього складу Кабміну не має нічого спільного з "роботою над помилками" і бажанням поліпшити економічну ситуацію в країні.

"Все набагато банальніше і прозаїчніше. Політика в Україні — це контроль фінансових потоків і зміцнення своїх позицій внаслідок фінансів для подальшого політичного зростання. Настільки часта зміна міністрів, як у нас, найчастіше є елементом внутрішніх торгів з олігархами, посиленням позицій одних і ослабленням інших. Не дарма, США нас закликають очиститися від олігархату. А в повітрі вже витає законопроект про статус олігархів і можливі санкції проти них. По суті, вони завжди були і є "сірими кардиналами" українського політикуму. Через своїх ставлеників у владі проштовхуючи особисті фінансові інтереси через підвищення цін для населення, зменшення податків для своїх корпорацій, дотації з держбюджету та інші "плюшки" від держави. Говорити в Україні про можливості зростання економіки і розгортання середнього бізнесу, орієнтуючись на досвід європейських країн, в таких умовах не доводиться", — підкреслює Олег Вострих.

Він звертає увагу, що ми знаходимося ще й під зовнішнім тиском. За можливість отримати черговий транш МВФ і підтримку в стримуванні російської агресії на Сході України, нас наполегливо просять змінити правила гри, прибрати олігархів від бюджетного розподілу і ввести загальні для всіх правила гри.

"У таких умовах без проблем зможуть перемогти транснаціональні корпорації і світові гравці, за спиною у яких стоять мільярди та історичний досвід, — попереджає Олег Вострих. — І сьогодні ми бачимо боротьбу між зовнішніми і внутрішніми "ляльководами", що впливають на політичний курс країни і її економіку".

Раніше повідомлялося, чому міністр охорони здоров'я Максим Степанов тримається за посаду.