Війна за незалежність: як Заходу потрібно реагувати на вторгнення Росії в Україну

Один із найгірших і, мабуть, найфантастичніших сценаріїв розвитку російсько-українського конфлікту, на жаль, став реальністю. Після точкових ракетних та артилерійських ударів по аеродромах та об'єктах військової інфраструктури у різних регіонах України російські війська перейшли у наступ на Донбасі, у Харківській, Київській, Житомирській області, у напрямку Херсонської області. Вибухи прогриміли навіть на Одещині та на Волині. Росія також використала територію Білорусі як плацдарм. Околиці Маріуполя, включаючи Східний мікрорайон, знову зазнали обстрілу. "Коментарі" розбиралися, в чому полягає сенс великого вторгнення Росії і які конкретно кроки Заходу могли б схилити шальки терезів на користь України в цьому нерівному бою.

Обстріл міста. Фото: "Кореспондент"

Навіщо Путін проводить військову операцію в Україні?

Якщо виходити із заяв президента РФ Володимира Путіна перед визнанням ДНР і ЛНР і враховуючи те, як діяла Росія напередодні й у перші години вторгнення, стає ясно, що так звана "військова спецоперація на Донбасі", а за фактом на всій території України є бліцкригом – блискавичною війною задля досягнення швидких результатів. Росія намагається домогтися зміни влади в Україні військовим шляхом, надалі створити на її території лояльний та підконтрольний уряд, який проголосить міжнародний нейтралітет та позаблоковий статус, проведе демілітаризацію. Тому Київська область стала одним із напрямків вторгнення Путіна і зараз росіяни ставлять зазначені перетворення умовою для початку переговорів. Одне з другорядних завдань – забезпечити надходження до Криму прісної води Північно-Кримським каналом. Для цього російські війська розгорнули наступ у Херсонській області та захопили Каховську ГЕС.

Путін розпочав нову військову операцію в Україні, сподіваючись вивести з політичного глухого кута Росію. Москва зазнала низки серйозних поразок на дипломатичному фронті. Найбільша невдача, яка стала однією з причин цієї авантюри, стали переговори зі США щодо гарантій у сфері безпеки. НАТО не відмовилася від "політики відкритих дверей", не почала брати на себе зобов'язання ніколи не приймати Україну.

Американці не захотіли вивести своїх військових із Польщі та країн Балтії. США, Великобританія та країни Балтії не вважали за доцільне забирати з України раніше поставлене озброєння, включаючи протитанкові комплекси. Не вдалося росіянам домогтися від України виконання політичної частини Мінських угод, оскільки їм хочеться: амністія бойовиків, вибори та особливий статус Донбасу у присутності підзвітних Кремлю озброєних формувань.

Щоб показати свою непохитність і силу Заходу, російський правитель вирішив за допомогою військового вторгнення відразу з кількох напрямків спровокувати паніку в суспільстві, посіяти страх і жах, деморалізувати армію, домогтися втечі урядовців і, можливо, президента Володимира Зеленського.

Чому у Росії не вийшов бліцкриг?

Ракетно-бомбові удари Росії не справили очікуваного враження на українську армію та населення стратегічно важливих міст. Російські військові зустріли гідний опір із боку українських військових. Не маючи якісної та чисельної переваги, вони за один день збили шість ворожих вертольотів, знищили кілька танків та взяли в полон російських розвідників. Росіянам не вдалося в перший день вторгнення захопити великі міста, включаючи Київ. Російські війська розраховували, що їх зустрінуть як визволителів від українських корупціонерів, про яких Путін згадав у своїй пафосній промові.

Проте війну українці ненавидять більше за корупцію, про що можна судити, виходячи з реакції мешканців українських міст. Зокрема, мешканці прифронтового Маріуполя у своїй масі побоюються втрат робочих місць, до чого закономірно призведе російське вторгнення. За інформацією працівника компанії "Метінвест", який вважав за краще зберегти анонімність, на двох градотворчих підприємствах "ММК ім. Ілліча" та "Азовсталь" 24 лютого проводилися заходи щодо скорочення до мінімуму виробничих процесів та їх консервації, скорочення штату працівників.

Також із підприємств у день російського вторгнення вивозилося найбільш цінне майно, а підрядні організації залишили місто. Значна частина маріупольців провела день у кілометрових чергах у супермаркетах, аптеках та біля банкоматів. Ніякої паніки чи захоплення від артилерійських дуелей у місті не спостерігається.

За словами мешканки Харкова Ірини, окупанти розбомбили два житлові роки в районі Салтавка у межах міста. Незважаючи на те, що серед харків'ян все ще залишилися прихильники Росії та шанувальників Путіна, наша співрозмовниця підтримує українську армію та сприймає поточні події у негативному ключі. Спровокувати паніку у Києві росіянам не вдалося. Безумовно, частина городян покинули столицю та виїхали на Західну Україну чи за кордон. Проте 34-річна Наталя не поспішає збирати валізи. Дівчина рекомендує всім українцям постаратися зберігати спокій та займатися корисними справами.

Ну а сам привід, використаний РФ для вторгнення, не витримує критики. Окладеним міжнародними санкціями та озброєним до зубів сепаратистським утворенням несподівано знадобилася допомога. Конфлікт триває з 2014 року, і з того часу "ДНР" і "ЛНР" так і не спромоглися дотриматися режиму припинення вогню. Весь світ побачив цинізм Росії та її незграбні методи спілкування з сусідами.

Про що варто задуматись Заходу?

Історія знає чимало прикладів ситуацій, подібних до тієї, в якій опинилася Україна. Анексії та вторгнення трапляються тоді, коли у світі порушується баланс сил та інтересів за рахунок надмірного посилення однієї країни, яка починає задовольняти свої інтереси за рахунок обмеження безпеки інших держав. Нерідко після руйнування балансу сил і нездатності відновити його в ході переговорів великі держави формували коаліції і ставили на місце партнерів, що зарвалися, за допомогою військової сили. Повторювалося це неодноразово.

Дуже яскравий приклад таких скоординованих дій — Кримська війна 1853-1856 років. У цьому випадку баланс сил та інтересів порушила Росія на чолі з царем Миколою Першим. Російський государ побажав відібрати в імперії Османа контроль за чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли і Балкани в ході військової операції. На той момент імперія Османа була партнером Великобританії та Франції.

Союзники організували коаліцію і завдали нищівної поразки Росії: потопили Чорноморський флот, розгромили російське угруповання в Криму, на Тихоокеанському театрі бойових дій, завдали російським низці поразок у Балтійському та Білому морі. Великобританія навіть розглядала можливість звільнити від Росії територію сучасної України та Кавказ, але утрималася після того, як новий російський цар Олександр Другий пішов на поступки.

Ще один приклад – вторгнення Іраку в Кувейт у 1990 році та окупація цієї багатої нафтою країни. Президент Іраку Саддам Хуссейн вважав Кувейт іракською провінцією. Приблизно таке саме ставлення у росіян до України. Проте після серії провальних переговорів президент США Джордж Буш-молодший сформував коаліцію під егідою ООН і на початку 1991 року завдав нищівної поразки іракської армії, а також звільнив Кувейт під час операції "Буря в пустелі".

Ситуація в Україні дуже схожа на вторгнення Росії до Туреччини в 19 столітті чи окупацію Кувейту з боку Іраку. Путін порушив баланс сил у Європі, створив додаткові ризики для безпеки НАТО, ініціював небезпечний міжнародний прецедент незаконної зміни кордонів та анексії територій незалежних країн.

Від кінця війни в Україні залежатиме майбутнє євроатлантичної безпеки. Наразі оперативно-тактичні комплекси "Іскандер" стоять у Калінінградській області та націлені на Німеччину та Польщу, а у разі окупації України та насадження Росією маріонеткового режиму ракети стоятимуть по всьому периметру східних країн-членів НАТО. Чи потрібно Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині та Румунії таке небезпечне сусідство? Очевидно, що ні. Вторгнення Росії в Україну засудили навіть прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан та президент Чехії Мілош Земан, які традиційно виступали за зміцнення відносин ЄС та РФ.

Тому реакції у вигляді анонсованих США та ЄС санкцій проти фінансового та технологічного сектору Росії, "Північного потоку-2" у відповідь на повномасштабну війну в Україні недостатньо. Санкції не дадуть жодних переваг українським військовим за лічені дні. Потрібні рішучі екстраординарні дії. Набагато ефективнішим за нинішніх умов може бути формування США антиросійської військової коаліції та надання допомоги Україні. Йдеться не лише про постачання зброї, а й про надання прикриття з повітря українським військовим, завдання ракетно-бомбових ударів по позиціях російських військ в Україні, в прикордонних районах Росії та Білорусі. Розміщення протиракетних комплексів Patriot з американськими фахівцями значно збільшить обороноздатність України.

Росія не ризикне воювати з блоком НАТО заради надуманих цілей і буде більш поступливою у майбутніх переговорах з Україною щодо повернення захоплених територій. Такий сценарій може здатися чимось із галузі фантастики, але історія дає зрозуміти, що примус до миру агресора може бути найефективнішим засобом для відновлення балансу сил та забезпечення міжнародної безпеки.

Міркування президента США Джо Байдена про демократію, мир і стабільність, заспокійливі візити президента Франції Еммануеля Макрона і канцлера Німеччини Олафа Шольца до Москви лише посилюють і так складну ситуацію, сприймаються керівництвом Росії як прояв слабкості. Москва досить консервативна і веде зовнішню політику щодо України методами 19 століття, покладаючись на армію та флот. Тому й відповідь має бути пропорційною і максимально зрозумілою російській владі. Адже у Кремлі віддають повний звіт слабкості та нерішучості лідерів США та ЄС та не сприймають санкції як суттєву загрозу.

Раніше інтернет-портал "Коментарі" повідомляв про війну України та Росії: чи вистоять економіки двох країн і хто ближче до падіння у прірву.