Подвійний удар: як Азербайджан та Таджикистан добивають Росію

Поки Росія зазнає втрат у кровопролитній і тривалій війні в Україні, а увага міжнародного співтовариства прикута до розслідування страшних військових злочинів російських військових у Харківській області, влада Азербайджану та Таджикистану спробувала вирішити територіальні питання з Вірменією та Киргизією за допомогою військової сили. Азербайджанці провели обстріли у напрямку вірменських міст Горіс, Сотк, Джермук, а таджики завдали артилерійських ударів по населених пунктах у Баткінській та Ошській областях Киргизії, зайняли кілька прикордонних сіл. Коментарі розбиралися в причинах військових авантюр Баку та Душанбе, кому вони вигідні і як вплинуть у найближчому майбутньому на ситуацію в "південному підчерев'ї" Росії, як іноді називають Південний Кавказ і Центральну Азію.

Азербайджан й Таджикистан вирішують територіальні конфлікти без РФ

Чого прагне Азербайджан  

Керівництво Азербайджану та Таджикистану домагаються подібних цілей однаковими методами – встановити контроль над територіями сусідніх держав за допомогою військової сили та отримати з цього політичну та економічну вигоду.

Хоча в міноборони Азербайджану заявили, що Вірменія першою влаштувала провокації біля азербайджанських районів Дашкесан, Кельбаджар і Лачин, варто звернути увагу, що метою азербайджанської артилерії та безпілотників стала не підконтрольна вірменським сепаратистам частина азербайджанського регіону Нагірний Карабах. Зангезурський коридор відокремлює Азербайджан від Нахічеванської області — азербайджанського ексклаву, що межує з Туреччиною та Іраном. До грудня 1920 року Зангезур перебував під владою Азербайджанської Демократичної Республіки та був ареною вірмено-азербайджанської війни. За сприяння РРФСР регіон був закріплений за Вірменською РСР.

Зангезур має стратегічне значення як для Вірменії з Азербайджаном, так й для глобальних гравців. Зангезурський коридор цікавий для Китаю в рамках глобальної транспортної та інвестиційної ініціативи "Один пояс, один шлях". Маршрут може доповнити транспортний коридор "Схід – Захід", який з'єднує Піднебесну та Європу та проходить через Монголію, азіатську частину РФ та країни Центральної Азії.

Після звільнення в 2020 році азербайджанськими військовими більшої частини Нагірного Карабаху і прилеглих районів, які понад 30 років перебували під контролем сепаратистського об'єднання Республіка Арцах, що спонсорується Вірменією, активізувалися розмови про будівництво нових автомобільних доріг і залізничних гілок через Зангез. Сюнікська область – єдина територія Вірменії, яка межує з Іраном і розглядається як один із маршрутів транспортного коридору Північ-Південь (Країни Балтії – Росія – Іран – Індія).

Вірменії вигідна участь в обох проектах, але Азербайджан не бажає ділити вершки зі своїм заклятим ворогом, який одного разу зазіхнув на його територіальну цілісність. Військова провокація – це сигнал із Баку прем'єр-міністру Вірменії Ніколу Пашиняну, щоб він навіть не думав чинити опір і здав азербайджанцям Зангезур так само, як капітулював у Нагірному Карабаху два роки тому.

Чого прагне Таджикистан

В Душанбе наслідували дії Баку. Військові дії між Таджикистаном та Киргизією спалахнули через неврегульовані територіальні суперечки в Баткінській області, яку можна сміливо назвати "центральноазіатськими Балканами" через етнічну чересмугу і великий конфліктний потенціал. На території найбіднішого та найвіддаленішого регіону Киргизії знаходиться сім анклавів – адміністративних одиниць Таджикистану та Узбекистану. Іноді між жителями даних анклавів виникають конфлікти з киргизькою владою та прикордонниками за доступ до води, транспортних комунікацій та інших ресурсів, необхідних для ведення сільського господарства. 1999 року в Баткінській області господарювала терористична організація "Ісламський Рух Узбекистану".

Причиною поточного конфлікту стало бажання Душанбе встановити контроль над дорогою, яка дозволить поєднати Таджикистан із анклавом Ворух, де мешкають 35 тис. таджицьких громадян. Ця перспектива не влаштовує Бішкек тому, що дорога є єдиним способом дістатися з Лейлецького району, де проживає 200 тис. киргизів, до Баткенського району. Якщо дорога перейде таджикам, тоді Лейлецький район перетвориться на анклав. Влада Киргизії та Таджикистану не може знайти компроміс з цього питання, оскільки спирається на радянські карти різних років – на одних дорога відноситься до Таджикистану, а на інших – до Киргизії. Не виходить домовитися про обмін територіями, оскільки місцеве населення виступає категорично проти.

Дорога на Ворух – не єдина територіальна суперечка Таджикистану та Киргизії. Досі не проведено делімітацію 32% таджицько-киргизького кордону. З моменту здобуття незалежності між Таджикистаном та Киргизією сталося близько 100 збройних зіткнень, у тому числі у квітні-травні 2021 року та на початку 2022 року.

Те, про що неможливо домовитися, президент Таджикистану Емомалі Рахмон спробував забрати за допомогою військової сили та схилити свого киргизького колегу Садира Жапарова до поступок з інших проблемних питань. До того ж маленька звитяжна війна була потрібна таджицькому лідеру, щоб відвернути громадян від нагальних проблем в економіці. Таджикистан – найбідніша держава у регіоні. Наступальні дії таджицьких військових викликали ейфорію у деяких користувачів Facebook.

Яку роль для Азербайджану та Такжикистану відіграла війна в Україні

Алієв і Рахмон вибрали потрібний час для ігор м'язами. Росія ґрунтовно почала у війні в Україні, як СРСР в Афганістані у 80-х або США у В'єтнамі у 60-х – 70-х. Справи на українському фронті настільки погані, що РФ виводить із Сирії свої військові ресурси і має намір прискорити процес мирного врегулювання в арабській республіці, за даними голови національної розвідувальної організації Туреччини Факана Фідана і керівника сирійської розвідки Алі Мамлука.

Доктор філософії Мері Гланц вважає, що війна в Україні розвіяла міфи про наявність у РФ боєздатної армії, а нездатність упоратися з контрнаступом українців на Херсонському та Харківському напрямках дає зрозуміти, що сьогодні росіяни не втручатимуться у вірменсько-азербайджанський конфлікт. Враховуючи кризові явища в російській економіці, скорочення кількості компетентних військових кадрів, які сотнями гинуть у боях з ЗСУ, Кремль не розпорошуватиме ресурси на інші гарячі точки.

ОДКБ є порожнім місцем та не виправдала мети, під які створювалася. Максимум на що готові піти росіяни під егідою організації, так це проводити каральні операції проти натовпів протестуючих, як у Казахстані в січні 2022 року, але вони не здатні виконати зобов'язання у сфері колективної безпеки перед членами ОДКБ, які виявились об'єктом зовнішньої агресії. Незважаючи на звернення прем'єр-міністра Нікола Пашиняна до ОДКБ, Москва не надала йому військової допомоги.

Як воєнні конфлікти вплинуть на геополітичну ситуацію

Геополітичні проекти Путіна, кінцевою метою яких є консолідація пострадянського простору на кшталт СРСР із центром у Москві закінчилися повним провалом. Вплив Росії в пострадянських країнах переважно напускний, а у Путіна – дутий авторитет серед місцевих еліт. Ніхто не збирається зважати на позицію РФ, коли в неї пов'язані руки санкціями та війною в Україні. Винятком є маріонетковий режим Олександра Лукашенка у Білорусі, існування якого повністю залежить від Кремля.

У жовтні 2020 року в західній експертній спільноті мало хто міг уявити, що азербайджанські військові підуть далі Нагірного Карабаху. Директор Інституту Центральної Азії та Кавказу при Раді американської зовнішньої політики Сванте Корнелл вважав "червоними лініями" Росії атаку на столицю невизнаної Республіки Арцах Степанокерт або розрив логістичних ланцюжків Нагірного Карабаху та Вірменії, які не наважиться перетнути Азербайджан. Проте, як свідчать нещодавні події, Ільхам Алієв пішов ще далі: азербайджанці здійснили акт агресії проти Вірменії та їх не зупинила навіть наявність російських військових баз у вірменських містах Гюмрі та Еребуні.

Іншої думки дотримується експерт-міжнародник Ілля Куса. На його думку, пасивність Росії в вірмено-азербайджанському конфлікті пояснюється тим, що їй вигідний розвиток Азербайджаном логістичної інфраструктури в Зангезурському коридорі, яка дозволить обійти західні санкції та збувати свою продукцію сухопутним маршрутом до країн Середземномор'я та Близького Сходу. Куса вважає, що Азербайджан намагається домогтися від Вірменії поступок силовим шляхом. Проте суто комерційний інтерес Росії до Зангезурського коридору не скасовує той факт, що її вплив на Південному Кавказі скоротився.

Чого не скажеш про Туреччину, якій на руку вірмено-азербайджанське протистояння. На думку директора турецького офісу Фонду Маршалла Озгура Унлухісарчіклі, Туреччина сприяє тому, щоб Азербайджан поводився рішучіше під впливом ультраправої "Партії Національного Руху", яка є партнером пропрезидентської "Партії справедливості та розвитку" у парламентській коаліції. Націоналісти виступають за розширення впливу Анкари на Південному Кавказі та у Чорному морі. Унлухісарчіклі вважає, що перевага на Південному Кавказі дозволить Туреччині більш ефективно конкурувати з РФ у Сирії та Лівії.

Директор Інституту Центральної Азії та Кавказу при Раді американської зовнішньої політики Сванте Корнелл вважає, що Туреччина підтримує Азербайджан у конфлікті з Вірменією з економічних міркувань. Азербайджан продає Туреччині енергоносії; Азербайджанська нафтогазова компанія SOCAR – великий інвестор у турецьку економіку.

Російському світу немає місця в Центральній Азії, де проживають споріднені туркам тюркомовні народи. Військова авантюра Рахмона у Баткінській області говорить про те, що Москва взагалі не контролює ситуацію у сфері безпеки у регіоні, який вважає традиційною зоною своїх інтересів. Вплив Росії в Центральній Азії тане не щодня, а щогодини. Казахстан не підтримує військову авантюру РФ в Україні і не визнає невизнані республіки, які спонсоруються Кремлем. Навіть такі партнери Кремля з ОДКБ як Таджикистан і Киргизія, які економічно залежать від РФ і розмістили на своїй території російські військові бази, швидше перегризуть один одному ковтки за водні та земельні ресурси, ніж підтримають Москву у збройних конфліктах на території третіх країн.

Збройні конфлікти в країнах Південного Кавказу та Центральної Азії, які беруть участь в ініціативі "Один пояс, один шлях", не вигідні для Китаю, якому потрібна стабільність для розвитку інфраструктурних проектів. Натомість вони на руку США, які прагнуть обмежити зростаючий вплив КНР у світі.

Події у Зангезурі та Баткинській області – корисний урок для команди президента Володимира Зеленського. Наступ ЗСУ на Харківському та Херсонському напрямах було сприйнято регіональними партнерами РФ як привід для вседозволеності. Подальші поразки російських окупантів на фронті на кшталт втечі з Харківської області стануть приводом для бродіння не тільки в "південному підчерев'ї", а й у суб'єктах РФ.

Читайте Comments.ua в Google News