Головна Статті Політика зовнішня політика Криза демократії: про що свідчать результати виборів у Гонконгу
commentss Cтатті Всі новини

Криза демократії: про що свідчать результати виборів у Гонконгу

"Коментарі розбиралися", чому занепала модель "одна держава, дві системи", за якою КНР і Гонконг вибудовували відносини з 1997 року, і як це позначиться на ситуації у сфері міжнародної безпеки

25 грудня 2021, 21:50
Поділіться публікацією:

Минулої неділі, 19 грудня, у китайському спеціальному адміністративному районі Гонконг відбулися вибори до Законодавчої ради – місцевого парламенту, який відіграє ключову роль у самоврядуванні мегаполісу та приймає чи вносить поправки до законодавчих актів. Перемогу здобули лояльні до Пекіна кандидати у депутати. Представники демократичної опозиції, які очолювали акції протесту з 2019 року, зазнали нищівної поразки. Вони виступають за збереження та зміцнення автономії Гонконгу, де сформувалася особлива модель демократії зі східним колоритом на основі британських традицій державного будівництва.

Криза демократії: про що свідчать результати виборів у Гонконгу

Вибори у Гонконгу. Фото: Слово і Діло

"Коментарі" розбиралися, чому занепала модель "одна держава, дві системи", за якою КНР і Гонконг вибудовували відносини з 1997 року, і як це позначиться на ситуації у сфері міжнародної безпеки.


У чому причини політичної кризи у Гонконгу?


З 1898 до 1997 року Гонконг перебував під владою Великобританії. Після закінчення 99-річного договору оренди британський уряд повернув цю територію Китаю. У 1984 році Великобританія та Китай підписали декларацію про те, що аж до 2047 року соціалістична модель розвитку не поширюватиметься на Гонконг, який збереже звичний для місцевих жителів демократичний режим, багатопартійність, широку автономію у сфері самоврядування, судової системи, міграційної, митної, валютної політики. Сьогодні Гонконг самостійно бере участь у Світовій організації торгівлі, Міжнародному олімпійському комітеті, у форумі Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, Міжнародній морській організації, є світовим фінансовим центром і незалежною митною територією.

На думку аналітиків Ченг Сяо, Стіва Чинга та Шуй Кі Вана, входження Гонконгу до складу Китаю принесло суттєві економічні плюси для колишньої британської колонії. Зникли митні бар'єри для гонконгських товарів на китайському ринку завдяки підписаній у 2003 році Угоді про тісне економічне співробітництво. Збільшилися темпи економічного зростання регіону. З 1997 до 2020 року дохід на душу населення у Гонконгу збільшився із 23,5 до 62,5 тис. доларів.

Після повернення Гонконгу виграв і Китай. Аналітик Йєн Ні Лі вважає, що Піднебесна завдяки Гонконгу отримала "вікно у світ", оскільки китайські фірми скористалися зв'язками регіону із глобальними інвесторами. Китайський експорт у США через Гонконг оподатковується найменшими тарифами.

Однак возз'єднання з Китаєм призвело до посилення впливу у Гонконгу прихильників інтеграції регіону у політичну систему Китаю більш прискореними темпами. Річ у тім, що з 1997 року туди перебралося чимало вихідців з інших регіонів Китаю, зокрема заможних представників бізнесу. Населення мегаполісу збільшилося із 6,5 до 7,39 млн людей з 1997 до 2021 року. Пекін зумів взяти під свій контроль місцеві органи влади за допомогою лоялістів. Наприклад, голова адміністрації Гонконгу Керрі Лам, хоч і є безпартійним, але виступає за інтеграцію регіону до політичної системи Китаю. Таких самих поглядів дотримується левова частка депутатів Законодавчої ради.

Тим не менш, чимало гонконгців, особливо молодь та інтелігенція, хочуть розвиватися так, як це було за британців, і домогтися розширення політичної автономії регіону, включаючи запровадження прямих виборів голови адміністрації Гонконгу. Не дивно, чому прийняття Законодавчою радою закону про екстрадицію осіб, які переховуються від правосуддя в Гонконгу, в інші райони Китаю та країни у червні 2019 року стало каталізатором для тривалих акцій протесту, що супроводжувалися зіткненнями з силовиками, численними арештами та політичними репресіями. Раніше Гонконг вважався гаванню дисидентів.


Чому програла опозиція у Гонконгу?


Здавалося б, акції протесту, на яких збиралося не менше мільйона гонконгців, репресивна політика Пекіна і насадження своїх правил гри у самобутньому Гонконгу мали гарантувати якщо не перемогу, то хоча б солідну кількість голосів представникам опозиційних партій на виборах до Законодавчої ради. Однак із 90 місць у парламенті Гонконгу опозиції вдалося отримати лише... одне! Цим "щасливчиком" став лідер невеликої центристської партії "Третя сила" Дік Чі-йєн. Явка на виборах була дуже низькою – 30,2%.

Більшість електорату опозиції не з'явилася на виборчі дільниці тому, що голосувати не було за кого, а їх лідерів просто відсіяли. У березні 2021 року з ініціативи Пекіна було запроваджено зміни до виборчого законодавства Гонконгу не на користь опозиції: пропорцію кандидатів у депутати Законодавчих зборів, яких може обирати народ, скоротили з 50% до 22% (до 22 місць) та запровадили квоту для ставлеників Виборчої комісії, у якій сидять протеже столичних комуністів. Одним із нововведень стала обов'язкова перевірка щодо політичної благонадійності всіх кандидатів у спеціальному комітеті.

Внаслідок маніпуляцій із виборчим законодавством половину місць у Законодавчій раді Гонконгу отримали ставленики Виборчої комісії, а решта мандатів – представники економічної еліти, які не мають нічого проти зближення з Пекіном, адже економіки Китаю та Гонконгу розвиваються за схожими законами ринку. Аналітик Мартіна Йіпа навіть сумнівається у самостійності Дік Чі-йена як політика, адже якщо він пройшов перевірку у спеціальному комітеті, значить цілком влаштовує комуністичний режим.

Китайські комуністи "знекровили" гонконгських демократів. Наприкінці червня 2020 року набув чинності Закон "Про вдосконалення правової системи та правозастосовного механізму Гонконгу", який дозволив застосовувати у регіоні китайське законодавство, скоротив автономію в юридичній сфері, ввів довічне ув'язнення за ідеї виходу Гонконгу зі складу Китаю, допомогу та співпрацю із західними організаціями. Протягом року китайські правоохоронці заарештували 100 людей на підставі цього закону.

За допомогою репресій китайська влада змусила залишити Гонконг чимало прихильників опозиції. Здебільшого вони поїхали до Великобританії, США, Тайваню, країн ЄС. Наприклад, із січня до жовтня 2020 року Великобританія надала 216 тис. гонконгцям статус британських підданих із заморських територій. З кінця січня 2021 року володарі цього статусу отримали право проживати у Великій Британії без візи два терміни поспіль по п'ять років і можливість отримати британське громадянство за спрощеною схемою.

На думку старшого співробітника аналітичного центру "Американський інститут підприємництва" Зака Купера, можливість емігрувати до Великобританії за спрощеною схемою має 3 млн гонконгців. Протягом 2019-2020 років понад 9 тис. жителів Гонконгу отримали дозвіл на проживання у Тайвані.


До яких наслідків призведе криза у Гонконгу?


Гонконзька криза продемонструвала слабкість і нерішучість Заходу у справі підтримки демократичних рухів в авторитарних державах. Президент США Джо Байден часто розмірковує про важливість захисту демократії, формування демократичних союзів на противагу впливовим авторитарним країнам. Критика репресивної політики Китаю у Гонконгу звучала з вуст керівництва Великої Британії, Австралії та ЄС. Проте Китай не зіткнувся з будь-якими серйозними наслідками та обмежувальними заходами, якщо не брати до уваги персональні санкції щодо китайських чиновників, відповідальних за утиск уйгурів. Захід швидше готовий забрати гонконзьких протестувальників до себе, аніж допомогти їм відстояти свою автономію. Вся справа в економічній взаємній залежності Китаю, США та ЄС, небажанні бізнесу рвати торговельні зв'язки через розбіжності на ідеологічному ґрунті.

Пасивна реакція Заходу на репресії у Гонконзі надихає китайську владу дотримуватися рішучої позиції у відносинах із Тайванем, який вони сприймають як провінцію, що відкололася, і розглядають можливість включення острова до складу Китаю за "гонконгським сценарієм". Тайвань фактично відокремився від Китаю після перемоги комуністів у громадянській війні та проголошення Китайської Народної Республіки у 1949 році. Туди перебрався на той час законний уряд Китайської Республіки. Чинний президент Цай Інвен виступає за розвиток Тайваню як незалежної держави, а голова КНР Сі Цзіньпінь вважає острів частиною Китаю.

Як і Росія у випадку з Україною Китай регулярно проводить лякаючі військові маневри у безпосередній близькості з островом. Останні навчання з використанням кораблів та авіації відбулися у листопаді 2021 року у відповідь на візит до Тайваню американської делегації за участю конгресменів. Попри відсутність з 1979 року дипломатичних відносин США залишаються для Тайваню важливим економічним і військово-політичним партнером, великим постачальником озброєнь. Проте, якщо США "проковтнули" скасування політичної та юридичної автономії Гонконгу, з яким вони розвивають преференційні торгові відносини, то не факт, що американці заступляться за Тайвань. Принаймні такі думки можуть виникати у чиновників із Пекіна, які спостерігають за поведінкою Заходу.

Сучасний Китай опинився у ситуації, коли може дозволити собі діяти, не дивлячись на інші центри сили, та займатися геополітичною експансією. Насадження Пекіном своєї лінії у Гонконгу супроводжується зближенням із Москвою на противагу Заходу. На початку грудня 2021 року заступник міністра закордонних справ Китаю Чен Гопін заявив про готовність Піднебесної зміцнювати стратегічну співпрацю з РФ у сфері підтримки міжнародної безпеки та боротьби з тероризмом. Фактично Китай запропонував Росії втілити у життя ідею "Великої двійки", яку пропонував експрезидент США Барак Обама китайському лідерові. Ось тільки китайцям зручніше поділити вплив у світі з росіянами, а не з американцями.

Про альянс Китаю та РФ, що окреслився на противагу США, свідчить і підтримка головою КНР Сі Цзіньпінем вимоги президента Володимира Путіна до Джо Байдена гарантувати, що НАТО не буде розширюватися на схід. Донедавна Пекін дотримувався нейтралітету у європейських справах Росії та США. Москва своєю чергою засуджує створення США та їх партнерами військових союзів Quad та AUKUS, націлених на стримування Китаю в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Для України така тенденція є досить небезпечною. Китай є для нас великим торговельно-економічним партнером, а його підтримка ініціатив Росії, які йдуть у розріз із нашими інтересами у сфері безпеки, не будуть на користь двостороннім відносинам. Інтеграція у НАТО залишається одним із пріоритетів зовнішньої політики України.

Раніше інтернет-портал "Коментарі" повідомляв про французькі інтриги та чого чекати Україні від опонентів Макрона.


Читайте Comments.ua в Google News

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб першими дізнатися про найважливіші події!


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Джерело: Comments.ua
comments

Обговорення

Новини

Підписуйтесь на повідомлення, щоб бути в курсі останніх новин!