Конфлікт інтересів: що не поділили Туреччина, Індія та Іран на Південному Кавказі

Пройшов рік з початку Другої Карабаської війни, в результаті чого Азербайджан зумів відновити контроль над частиною своєї території, яку з початку 90-х до осені 2020 року контролювало спонсорований Вірменією сепаратистський рух "Республіка Арцах". Баку і Єреван вже не ведуть бойові дії, але від цього ситуація на Південному Кавказі не стала більш стабільною. Міністр культури Азербайджану Анар Керімов 19 жовтня звинуватив Вірменію у знищенні понад 90% культурно-історичних пам'яток у Нагірному Карабасі й сусідніх районах. У Міжнародному Суді ООН 14 жовтня стартували слухання за позовом Вірменії проти Азербайджану за фактом порушення Конвенції ООН про ліквідацію расової дискримінації.

Конфлікт інтересів. Фото з відкритих джерел

З кінця вересня зростає напруженість у відносинах Азербайджану та Ірану через доставки іранськими далекобійниками пального на контрольовану вірменськими сепаратистами частину Нагірного Карабаху з центром у місті Степанакерт. Після того, як Азербайджан розмістив на підконтрольній території блок-пости по шляху проходження іранського автотранспорту і почав стягувати з водіїв мито на суму понад 100 доларів, влада Ірану провела 1 жовтня масштабні військові навчання біля кордонів Азербайджану. Відповідні маневри провели військові Туреччини та Азербайджану. "Коментарі" розбиралися у причинах тяглої напруженості на Південному Кавказі та інтересах глобальних і регіональних гравців у регіоні.

Чого домагаються Туреччина й Азербайджан?

Після закінчення Другої Карабаської війни на Південному Кавказі змінилася розстановка сил на користь Туреччини. Повернення Азербайджаном силовим шляхом більшої частини території Нагірного Карабаху і прилеглих регіонів відкрило перед Туреччиною можливість максимально ефективно використовувати Зангезурський коридор — транспортний шлях уздовж вірмено-іранського кордону, який зв'яже Азербайджан з його ексклавом Нахічеванською областю та Туреччиною. Зангезурський коридор проходить через територію, що межує з Іраном і Азербайджаном.

Зангезурський коридор дозволить доставляти вантажі в Європу з Китаю і країн Центральної Азії через Азербайджан і Туреччину без використання території Грузії та її морських портів Поті, Батумі. Від реалізації проєкту виграє насамперед Туреччина. Президент Туреччини Реджеп Ердоган переглянув геополітичну стратегію для своєї країни. Він прагне посилити політичний вплив і економічну присутність Туреччини в державах, які колись входили до Османської імперії або ж мають схожі культурні і мовні особливості.

Тюркомовними є азербайджанці, з якими турки вибудовують відносини за принципом "один народ, дві держави", і Туркменістан, Казахстан, Узбекистан, Киргизія. На думку експерта "Центру досліджень криз і політики в Анкарі" Мехмуда Уль Хассана, Зангезурський коридор має стратегічне значення для Туреччини, адже дозволить збільшити товарообіг з країнами Центральної Азії та Китаю і допоможе зв'язати транспортною артерією тюркомовні держави з сукупним ВВП у 1,1 трлн доларів. У перспективі тюркомовні країни могли б оформити інтеграційне утворення і військовий союз на чолі з Туреччиною.

Доповнює пантюркістський проєкт Ердогана міжрегіональний трикутник Туреччини, Азербайджану і Пакистану. Азербайджан і Туреччина підтримують Пакистан у територіальній суперечці з Індією навколо штатів Джамму і Кашмір, а Пакистан підтримав Азербайджан у конфлікті з Вірменією за Нагірний Карабах.

За неофіційною інформацією, ісламські екстремісти з Пакистану брали участь у конфлікті на стороні Азербайджану. Туреччину і Пакистан об'єднують складні відносини з США, а також активне військово-технічне співробітництво. Останніми роками Туреччина стала другим після Китаю постачальником озброєнь до Пакистану, альтернативним постачальником штурмових вертольотів і військових кораблів. До цього пакистанські військові й моряки покладалися на обладнання американського виробництва.

У чому зацікавлені Індія та Іран?

Ірану та Індії невигідна зміна балансу сил на Південному Кавказі, в результаті якого послабився вплив Вірменії. Ірановід Жанна Варданян вважає, що Індія та Іран розглядають Вірменію як маршрут для доставки вантажів по маршрутах "Північ — Південь", "Перська затока — Чорне море". У всякому разі, Іран поставляє свою продукцію до Європи транзитом через Вірменію і чорноморські порти Грузії.

Транспортний коридор "Північ — Південь" проходить через територію Ірану та його глибоководний порт Чабахар з виходом в Індійський океан. Нью-Делі інвестує мільйони доларів у розвиток порту, який відкриває для Індії можливості поставляти свою продукцію в країни Перської затоки, Центральній Азії, Європи і СНД, оминаючи територію Китаю і Пакистану. Завдяки коридору "Північ — Південь" індуси можуть заощадити 20% на перевезеннях вантажів до країн СНД.

Зангезурський коридор заточений під доставку вантажів з Китаю — основного геополітичного суперника і торгового конкурента Індії. Хоча Іран експортує левову частку нафти в Китай, для нього перспективніше працювати з Індією у сфері транзиту вантажів. В Ірану є побоювання щодо окупації Туреччиною і Азербайджаном прикордонних районів Вірменії, що може поставити хрест на використанні останньої як маршруту для транзиту вантажів.

Іран побоюється, що наслідком посилення впливу Туреччини й Азербайджану на Південному Кавказі стане зростання сепаратистських настроїв серед іранських азербайджанців. У межуючій з Азербайджаном провінції Іранський Азербайджан проживає до 30 млн етнічних азербайджанців. До того ж іранців бентежить тісне військово-технічне співробітництво Азербайджану та Ізраїлю — основного суперника ісламської республіки на Близькому Сході.

В силу спільності інтересів на Південному Кавказі Індія та Іран об'єднали зусилля. Військові навчання Ірану біля кордонів Азербайджану були спрямовані на стримування його експансії у Вірменії. Індія активізувалася на дипломатичному треку. Вперше міністр закордонних справ Індії Субраманьям Джайшанкар відвідав Єреван 12-13 жовтня. Тегеран і Нью-Делі нагадують Анкарі і Баку про свої інтереси на Південному Кавказі.

Ірановід Жанна Варданян допускає формування на Південному Кавказі нової осі "Вірменія — Іран — Індія" на противагу турецько-азербайджано-пакистанському тріо. Військовий експерт Олександр Михайлівський допускає сценарій розміщення Іраном військового угруповання в Сюнікській області з'єднання, щоб запобігти її захопленню Туреччиною і Азербайджаном.

Іншої думки дотримується політичний експерт Станіслав Тарасов. Він вважає, що метою Ірану є створити передову оборону біля кордонів Азербайджану для стримування його експансії у Вірменії.

Яка позиція у глобальних гравців?

За підсумками Другої Карабаської війни Росія посилила свою військову присутність на Південному Кавказі. Окрім наявності військових угруповань на території Вірменії і у контрольованих проросійськими сепаратистами грузинських регіонах Абхазії і Південній Осетії, дві тисячі російських військових були розміщені на звільнених Азербайджаном територіях під приводом миротворчої місії. У Москві зацікавлені зберегти Південний Кавказ в орбіті свого впливу і "видавити" США і ЄС з регіону. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров вважає оптимальною моделлю регіонального співробітництва формат 3+3 за участі Росії, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Туреччини та Ірану. За допомогою цього форуму росіяни хочуть згладити гострі кути у відносинах Азербайджану та Ірану, посилити свій вплив у Грузії.

Навряд чи росіяни зможуть форсувати протиріччя між Туреччиною, Азербайджаном, Іраном та Індією, за якими стоять економічні інтереси. Росія не може вибрати будь-яку сторону, оскільки їй невигідно псувати відносини ані з Азербайджаном, який закуповує російське озброєння, ані з Іраном, що також бачить в РФ перспективного постачальника озброєнь і є противагою американсько-ізраїльському тандему на Близькому і Середньому Сході, ані з Індією, яка останніми роками йде на зближення з США. Росія є конкурентом для Туреччини на Південному Кавказі.

Зміна балансу сил на Південному Кавказі на користь Туреччини й Азербайджану вигідна Китаю, який зацікавлений у нових зручних маршрутах доставки вантажів у Європу, а також конкурує з Індією за експортні ринки країн Близького Сходу і Центральної Азії. Зокрема, Зангезурський коридор може використовуватися в рамках проєктів Китайської ініціативи "Один пояс, один шлях", за допомогою якого Піднебесна прагне посилити свій вплив у світі. Одним з них є "Китайсько-пакистанський економічний коридор". Пакистанський глибоководний порт Гвадар, який з 2013 року обслуговують китайські фірми, є воротами КНР в Індійський океан і забезпечує можливість доступу на ринки збуту близькосхідних країн.

Попри те, що Іран є опонентом США на Близькому і Середньому Сході, для адміністрації президента Джо Байдена краща реалізація його спільних проєктів на Південному Кавказі з Індією. Справа в тім, що у Білому домі сприймають Китай як основного конкурента і роблять ставку на зміцнення відносин з Індією, бачать в ній противагу китайсько-пакистанському тандему в Південній Азії. У квітні 2021 року Байден назвав геноцидом проводені властями Османської імперії репресії проти вірмен у 1915 році, що можна сприймати як певний сигнал підтримки Вірменії у протистоянні з Туреччиною та Азербайджаном.

Байден і Ердоган не зуміли досягти взаєморозуміння з проблемних питань, включаючи закупівлю Туреччиною російських протиракетних комплексів С-400, претензії на нафтогазові родовища на шельфі Кипру та самовільну зміну морських кордонів у Середземному морі. Просуваючи вигідний Китаю транспортний маршрут через Зангезурський коридор, Ердоган вкотре демонструє самостійність Туреччини від думки господаря Овального кабінету.

Раніше портал "Коментарі" повідомляв, якими можуть бути наслідки скандалу Литви та Китаю для ЄС.