Головна Статті Політика вибори Зеленський та пустота. Якими будуть наступні президентські вибори в Україні
commentss Cтатті Всі новини

Зеленський та пустота. Якими будуть наступні президентські вибори в Україні

Чи пійде Володимир Зеленський на другий термін і хто зможе скласти йому конкуренцію на виборах президента в 2024му році

18 листопада 2022, 06:05 comments1728
Поділіться публікацією:

В Україні зараз під виглядом соціальних ініціатив запускаються нові політичні проекти, орієнтовані на майбутні вибори, проведення яких прогнозують у 2024 році. Одночасно відбувається умовна "зачистка" частини старих еліт – тих, кого намагаються позбавити влади та впливу сили, що бачать себе керманичами України після війни. Традиційно, особливу роль буде відігравати боротьба за посаду президента, яка сповнена несподіванок.  

Зеленський та пустота. Якими будуть наступні президентські вибори в Україні

Вибори сьогомо президента України

Вибори без вибору та феномен легітимності – як президента обирали раніше

У 5 статті Конституції України зазначено, що джерелом влади в Україні є народ. Але там не зазначено, що ця сама влада є у народу. Впродовж всієї новітньої історії, українці були лише джерелом влади для різних сил.

Головна умова для дійсно вільних виборів, процесу, де громадяни мають великий вплив на політику – це рівний доступ до ресурсів хоча б у більшості учасників перегонів (не тільки у кандидатів, а й у виборців) та вільний інформаційний простір.

Ось наприклад перші в новітній історії України президентські вибори 1991 року, на яких змагалися Леонід Кравчук та В’ячеслав Чорновіл, який потім загадково загинув. Ті вибори відбулися в один день з референдумом про відокремлення від СРСР.

Кандидат у президенти Кравчук був функціонером ЦК КПУ, він мав доступ до адмінресурсу, ЗМІ, зв’язки у владі, серед керівників підприємств, серед перших бізнесменів тих часів. Кравчук був радянський системний політик. Тут потрібно розуміти, що у 1991 році в Україні було здебільшого радянське суспільство, багато людей не розуміло, що таке незалежність, що таке українська державність, що відбувається в країні та світі. Звичайно ж, такому суспільству було набагато зручніше "продати" саме Кравчука на роль президента. Чорновіл з початку не мав умов, щоб на рівних змагатися з Кравчуком. Більше того, десятиріччями суспільство накачували радянської пропагандою, тобто менталітет значної частини українців тих часів та інформаційний простір України початку 1990-х за умовчанням працювали проти Чорновіла. Тобто, навіть на перших президентських виборах в Україні умови для кандидатів були не рівні.

Ще на виборчий процес та результати перегонів впливають так звана "Система" та існуючий Суспільний договір. Система – це конгломерат правил, принципів, усталених ментальних патернів, інтересів умовних еліт та великих внутрішніх структур. Умовна Система, якщо вона сильна, ніколи не дозволить отримати владу кандидату, який явно виступає проти існуючої Системи. Наприклад, хтось закликає позбавити правоохоронців надмірних привілеїв та можливості заробляти на корупційних схемах. Звісно ж, переважна більшість представників правоохоронної системи будуть усіляко заважати кандидату, який збирається отримати владу з такими намірами. Загадкову смерть президента США Кеннеді дехто вважає наслідком того, що він пішов проти Системи на глобальному рівні – бажав переглянути та змінити роль та повноваження ФРС США.

До речі, до початку 2020-х, поки існувала стара світова система, вона також впливала на виборчі процеси в Україні. Наприклад, відмова України від ядерної зброї в форматі сумнозвісного Будапештського меморандуму відбулась через тиск на молоду Україну економічними інструментами.

Щодо Суспільного договору, то в Україні співіснують формальна та неформальна його форми. Формальний – народ через вибори делегує обранцям повноваженням займатися внутрішньою та зовнішньою політикою на користь громадян та держави. Неформальний – народ якось терпить постійні спроби влади та еліт поширити контроль за життям та економічною діяльністю людей в обмін на те, що все більш жорсткіші закони не обов’язкові для виконання. Тобто строгість закону компенсуєьбся можливістю його невиконання. І будь-які вибори – це ще й дискурс щодо змін або відсутності змін у Суспільному договорі.

Отже, всі роки новітньої історії України існувало кілька великих факторів, які впливали на виборчий процес в країні, через що будь-які вибори були зовсім не тими виборами, як це розуміє більшість пересічних громадян.

Доолігархічні та олігархічні вибори в Україні

Перший та другий президент України Леонід Кравчук та Леонід Кучма були архітекторами нової української олігархічної Системи та нового Суспільного договору, який забезпечував функціонування такої системи. Кравчук був менеджером переходу з радянської системи в нову українську пострадянську олігархічну систему. Та гарантом того, що умовна стара радянська еліта згодна грати за зміненими правилами. Уособлення "червоного директору" Леонід Кучма, був ще й адміністратором негативного відбору "лихих 90-х", внаслідок якого з’явилися сучасні олігархи та була впроваджена феодально-компрадорська економічна модель. Якби у 90-ті роки була сила, яка б змогла неупереджено донести до кожного українця ось такі сенси діяльності Кравчука та Кучми – чи довірив би їм владу народ України?!

Коли Кучму переобирали на другий термін у 1999 році, вперше була обкатана технологія, коли суспільству презентували групу відібраних політиків, кожен з яких був символом чогось. Підрахували, якщо в другому турі символ подолання гіперінфляції Кучма зустрінеться з символом повернення у СРСР Симоненком, то виграє. Відбудована Кучмою Система вже працювала, вона вплинула на реалізацію найбільш комфортного для неї сценарію у вигляді перемоги Кучми.

При цьому, з самого початку в Україні не було дійсно самостійної української еліти. Це було видно на виборах 2004 року. Вони були боротьбою між олігархами та авторитетними бізнесменами, які мали привілеї за часів Кучми, та групою аналогічних діячів, які вважали, що отримали від "лихих 90-х" менш, ніж бажали. Тоді була вперше використани технологія боротьби проросійських та прозахідних наративів та технологія протиставлення Заходу та Сходу України. Символічно було й те, що суперники на виборах 2004 року обрали собі відповідно помаранчеві та блакитні кольори. Це умовно можна порівняти з розриванням українського прапору, а відтак, створенням штучного конфлікту між громадянами України з метою відволікти суспільну увагу від занадто зухвалої економічної поведінки еліт з обох боків.    

Після перемоги Віктора Ющенка у 2004 році завдяки Майдану та "третьому туру", який взагалі не передбачений Конституцією, не було зроблено нічого для зменшення нафтогазової залежності України від РФ. Відповідно, статус Ющенко як "проукраїнського" лідера не витримав перевірку економікою. Де в створеній Кравчуком та Кучмою Системі олігархи, не залежно від публічної риторики, гарно заробляли на обслуговуванні інтересів великого російського бізнесу в Україні. Можливо, якби люди знали сенси, щось було б інакше, але, на думку експертів, політичні технології завжди були гарно адаптовані під менталітет українців.

"Усі результати минулих виборів все одно були б такими, як вони були, навіть якби люди знали справжні сенси, – каже "Коментарі" соціолог Сергій Штепа. – В нас люди очаровуються політиками. Поки люди очаровані, тим, хто прийшов до влади, зручніше обманювати та маніпулювати, працювати на дружні фінансово-промислові групи. Але довго це не працює. Люди потім розчаровуються через несправедливість. Це псує рейтинги та довіру до політиків. В Україні є правило "дуля в кишені" — жодного разу чинна влада не перемогла на парламентських виборах. Люди починають бачити та відчувати, що їх обмануть й завжди під час виборів у ВР голосуванням виражають протест чинній владі".

Перерозподіл у нафтогазовій сфері та розподілення доходів від "великого будівництва" під Євро-2012 були головними темами виборів 2010 року. При цьому, якщо у 2004 році Захід суттєво підтримав "помаранчеву революцію", ЗМІ з іноземним фінансуванням усіляко розповсюджували матеріали про кримінальне минуле Януковича та "донецької команди", то у 2010 році було відчуття, що Янукович про щось домовився з топ-функціонерами світової Системи.

"Голосування 2010 року стало реакцією на економічні негаразди. У 2010 році багато хто у другому турі голосував проти всіх", – каже "Коментарі" політичний експерт Борис Кушнирук.

Майдан-2014 теж був прикладом того, як справедливе народне обурення жорстокістю Системи "випустили у свисток". Революцію у підсумку очолили лідери та тіньові функціонери тієї самої Системи, проти якої була спрямована Революція Гідності. Оскільки абстрактна євроінтеграція не була тим сенсом, заради якого люди ризикували б як мінімум соціальним комфортом, а як максимум, життям. Цього разу створенню сприятливих для нового перерозподілу умов сприяли окупація українського Криму та розв’язання війни в українському Донбасі. Банкопад "Порошенко-Гонтаревої", знецінення гривни, імітація реформ та шлях у Європу були інструментами, якими Система, клан Порошенко та інші олігархи зберегли задовільний для себе стан справ в Україні ще на 5 років.

Вибори 2019 року – це була найбільш технологічна спроба продовжити дію олігархічної Системи в Україні. Це була й важлива подія у спробі переходу до шостого технологічного укладу. Серіал "Слуга народу" був чимось на кшталт серіалу "Сусіди" з книги Бредбері "451 за Фаренгейтом" — спробою впровадити в Україні модель, де медіа тотально володіє свідомістю та думками. Це були перші президентські вибори, коли охоплення суспільства гаджетами та соціальними мережами досягло дуже високих показників, що дозволило використати мультимедійні технології впливу на суспільну думку по максимуму.

"У 2019 році було антиелітне голосування, – каже Борис Кушнирук. –  Якби лідер "Океану Ельзи" В’ячеслав Вакарчук перше ніж Зеленський оголосив про намір стати президентом, скоріш за все, президентом зараз був би він. Але потім виявилось, що він слабкий політик".

Все змінилося з крахом проекту переходу до шостого технологічного укладу та повномасштабним вторгненням Росії в Україну. Багатьом стало зрозуміло, що стара епоха скінчилась. Україна та світ вже зовсім інші. За законодавством, наступні президентські вибори в Україні мають відбутися 31 березня 2024 року. Отже, нарешті, нас чекає щось нове. 

Наступні президентські вибори в Україні та економіка

Темою нових президентських виборів стане боротьба за контроль над фінансовими потоками на відновлення України. А також, великий післявоєнний перерозподіл активів, спроби еліт покращити позиції через те, що зруйновані більшість кулуарних домовленостей з росіянами та старі торгово-економічні ланцюжки зі схемами. З точки зору сенсів – це буде боротьба між спробами зберегти феодально-компрадорську модель й привілеї олігархів та необхідністю докорінного змінення економічної моделі згідно з викликами нового часу.

В цьому ракурсі експерти бачать вплив на передвиборчий процес з боку іноземних політиків й бізнесменів та вітчизняних фінансово-промислових груп.

"Головною темою під час наступної президентської кампанії буде тема відновлення України, – каже "Коментарі" політолог Володимир Фесенко. – Саме питання відновлення інфраструктури та економіки найбільше хвилюють людей. Можливі дебати щодо розподілу коштів – які міста та які об’єкти відновлювати у першу чергу. Дебати про те, як знайти баланс між витратами на оборону, потребами збройних сил та відновленням країни. Потрібно розуміти, що значна частина коштів буде надходити від західних країн, а відтак буде міжнародний контроль за витратами. На мою думку, такі скандали та боротьба за тендери не будуть головною темою, оскільки відновлювати потрібно дуже багато. Доведеться запрошувати іноземні фірми та іноземну робочу силу, тому що навряд чи в України вистачить власних ресурсів впоратися з такими великими об’ємами".

В такій ситуації постає питання захисту української суб’єктності, оскільки у того, хто буде давати гроші, виникне спокуса "замовити музику" — лобіювати на вищі посади в країні зрозумілих іноземному бізнесу адміністраторів.

"Недарма колишній голова НБУ Валерія Гонтарева публічно запропонувала віддати половину від майбутніх репарацій країнам, які нам протягом війни допомагали, та міжнародним компаніям, які через війну пішли з російського ринку й втратили через це доходи, — каже економічний експерт Віктор Гольдський. – І хоча в Україні її хейтять, проте, даний месседж адресований ані українській владі, ані українському народу. Цей месседж адресований саме країнам-донорам, які й будуть фінансувати відновлення країни. І для них така ідея зрозуміла й дуже приваблива. Тому я не здивуюся, якщо в одній з іпостасей Гонтарева знову з’явиться в українській політиці/економіці".

Вже зараз у влади спостерігається вектор на реалізацію інтересів топ-чиновників та вітчизняного й іноземного великого бізнесу. Все виглядає так, що держава та чинна влада не збираються втілювати політику, орієнтовану на допомогу звичайним українцям, малому та середньому бізнесу.

"Те, що держава не збирається компенсувати громадянам втрати, вже зараз видно на прикладі державної житлової корпорації, яка почала надавати іпотечні кредити, – каже "Коментарі" експерт Української фабрики думки Юрій Гаврилечко. – Які іпотечні кредити, коли люди втратили житло, їм жити нема де? Замість компенсації таким людям пропонують щось за власні гроші побудувати. На це витрачаються грантові кошти. Безоплатну західну допомогу продають людям у вигляді кредитів. А бізнесу взагалі не пропонують ніякого механізму".

На думку експерта за 1,5 роки до початку офіційної президентської кампанії зарано прогнозувати якісь конкретні контури майбутньої політичної боротьби, але щось зрозуміло вже зараз.

"Складно робити на цю тему прогнози. Ось, наприклад, під час попередньої кампанії існувала думка, що з перемогою Зеленського значно покращиться ситуація у Коломойського. Цього не відбулося, – продовжує Юрій Гаврилечко. – Але в мене є підозри, що все залишиться так, як зараз. Олігархи будуть брати участь у відновленні країни. Тому й не приймаються закони та підзаконні акти, якими визначався порядок надання допомоги на відновлення та відповідальність. Більше того, в нас офіційно не визнано, що йде війна. Дуже дивно й виглядає ситуація з т. зв. "націоналізацією". Секретар РНБО каже, що держава поверне після війни ці активи власникам. Тобто, за кошти платників податків держава відновить зруйновані підприємства та поверне власникам?"

Зокрема, станом на сьогодні ні влада, ні представники великих фінансово-промислових груп не надали стратегічного бачення подальшого розвитку України, бачення ролі малого та середнього бізнесу, ідей щодо вирішення питань ринку праці.

Наступні президентські вибори в Україні: сенси та кандидати

З осені 2022 року в ЗМІ почали з’являтися діячі, про яких вже стигли всі забути. Інші політики старої школи збільшили частоту своїх виступів по ТВ. Діюча влада користується монополією на телебаченні в формате телемарафону, як інструментом для збереження позицій. Де-факто, з урахуванням фактору різких глобальних змін через війну з РФ в Україні вже точиться політична боротьба.

Але сьогодні у масовому дискурсі практично відсутні питання образу майбутнього. Старі міжнародні інститути, релігії та суспільно-політичні моделі не відповідають викликам нового часу, при цьому й на інерції намагаються блокувати альтернативні, нові ідеї та концепції. На думку експертів цикл домінування великих систем, корпорацій, топ-бюрократії над особистістю та малим й середнім бізнесом скінчився. Існує дискурс, що зараз у найбільш розвинених країнах точиться поки ще концептуально не оформлена екзистенційна боротьба за майбутнє між різними елітними групами світового масштабу. Наприклад протистояння команд Байдена та Трампа. Це протистояння між глобалістами – моделлю цифрового світу зі збільшенням контролю над людиною на користь невеликих груп та прихильниками природнього світу зі збереженням свободи особистості, різноманіття, якихось позитивних суспільних традицій старої епохи.

На думку експертів, через війну та великі руйнування української інфраструктури ця тема не буде головною на майбутніх президентських виборах.

"Зараз це більш актуально на Заході. Там є побоювання, що за допомогою мультимедійних технологій значно збільшиться контроль держави над особистим життям громадян, – каже "Коментарі" політолог Володимир Фесенко. – Це актуально в Росії та Китаї, де ця проблема вже зараз існує. В нас ще не таке велике охоплення країни цифровізацією, щоб у когось виникла спокуса використати це для підсилення контролю за громадянами. Але через 5-7 років це питання може стати актуальним".

При цьому, передумови для появи такого дискурсу наявні. Проект "paperless", згідно якого замість матеріальних документів впроваджуються електроні документи. Не слід забувати новини про інтерес спікера ВР Стефанчука до китайської системи "соціального кредиту" та заяви топ-функціонера "Слуги Народу" Давида Арахамії про те, що принципи компартії Китаю та "СН" у багато чому співпадають. А також, ідею технологів "Слуги народу" запровадити повністю електроне голосування на виборах. Хто контролює сервери з базами даних електронних документів, той й контролює життя людей, має можливість усіляко ускладнювати життя нелояльних владі та Системі особистостей. На щастя, на глобальному рівні такі моделі вже зазнали поразки (криза та скорочення у транснаціональних корпораціях Facebook, Twitter, Amazon). Але про деякі загрозливі нюанси не слід забувати.

На думку політолога Павла Жовниренка, головною передвиборчої технологією наступних президентських виборів буде експлуатація образу Перемоги України над РФ та кулуарний спротив так званої моделі єврооптимизму.

"У перемоги завжди багато батьків, – каже Павло Жовниренко. – Очікуються "серіали" по ТВ, де той чи інший кандидат буде заявляти, що саме він зробив перемогу. Нові обличчя спрямують зусилля на те, щоб суспільство не побачило, що за цими діячами стоять старі олігархи, яких лякають прозорі правила гри. Вони можуть існувати тільки в мутних умовах. Вони відбулися на тому, що грабували державу. Навіщо їм щось змінювати?".

Також вже зараз видно, що протягом наступної кампанії діюча влада та її можливі суперники перебувають у вкрай нерівних умовах.

"Олігархи продовжать впливати на вибори, – каже Юрій Гаврилечко. – Унікальність ситуації буде в тому, що зараз майже увесь медіа ресурс під контролем держави. Чи зможуть щось цьому протиставити? Будуть створені якісь технології для цього? Буде бажання щось протиставляти? Щось вийде? Сказати важко".

Поки що, головним претендентом є чинний голова держави Володимир Зеленський. 

"Мені не відома жодна людина з українських та міжнародних віп-політиків, хто після першого президентського терміну не пішов би на другий", – каже Павло Жовниренко.

"На виборах 2024 року буде інша логіка у виборців, ніж раніш. Наприклад, домінувати може концепція безпеки, а відтак до влади прийде військовий", – каже Борис Кушнирук. 

У січні 2020 року Володимир Зеленський казав, що не піде на другий термін. Під час виборчої кампанії 2019 року він акцентував увагу, що йде на один термін. У листопаді 2021 року Зеленський вже казав, що питання щодо його ймовірного другого терміну буде залежати від реакції суспільства та результатів обговорювання з родиною. Згідно з опитуваннями громадської думки, наприкінці 2021 року Зеленському не довіряли 61% громадян Україні, а у січні 2022 року його підтримували лише 17,4% громадян України. Все змінилось 24 лютого 2022 року з повномасштабним вторгненням РФ в нашу країну. В серпні рейтинг Зеленського досяг 91%, а у жовтні 2022 року чиновника взагалі назвали одним з найпопулярніших українців усіх часів з результатом 29,8% — він поступився лише Тарасу Шевченку. Цікаво, що єдиним іншим нашим сучасником у першій десятці того рейтингу був главком ЗСУ Валерій Залужний, який регулярно заявляв про відсутність політичних амбіцій.

Останнє на сьогодні опитування щодо симпатій українців на наступних президентських виборах відбулося ще до сучасного етапу війни, у лютому 2022 року. Тоді лідером був Володимир Зеленський, за нього готові були проголосувати 25,1% з тих, хто визначився з вибором. Друге місце було у Петра Порошенка – 21,8%, трете – у Юлії Тимошенко – 11,8%. Менш 10% голосів виборців могли згідно з того опитування отримати Юрій Бойко - 8,3%, Дмитро Разумков7,2%, Євгеній Мураєв6,5% та Ігор Смешко – 6,1%. Також у лютому 2022 року 62,5% з опитаних соціологами громадян України не підтримували висування Володимира Зеленського на другий президентський термін.

Моделювання ймовірного другого туру, де Зеленському підбирали різних опонентів відбулося у 2021 році. Тоді соціологи підрахували, якби на наступних президентських виборах у другому турі зустрілись Зеленський та Порошенко, то обидва претенденти отримали б приблизно однакову кількість голосів. Впевнено Зеленський перемагав би у другому турі проросійського політика Юрія Бойко – 63% проти 37%. З невеликою перевагою 53,5% проти 46,5% Зеленський перемагав Юлію Тимошенко. При цьому б Зеленський програв другий тур екс-спікеру ВР Дмитру Разумкову з результатом 44% проти 56%.

Зараз можна констатувати, що проросійська риторика в Україні перетворилася на маргінес, тому Бойка чи Мураєва дуже складно уявити у вигляді фаворитів майбутньої політичної боротьби. Проте, поки що й складно уявити, кого підтримають люди, які раніше голосували за таких політиків.

В цілому, сьогодні експерти не бачать у діючих віп-політиків здібностей відповісти на виклики нового часу.

"Для України було б краще, якби само суспільство запропонувало новий порядок денний, – каже "Коментарі" політолог Віталій Бала. – Він в загальних рисах вже стає зрозумілий – якою мають бути Україна та її місце у новому світі. Ті, хто грає провідну роль у формуванні нового порядку денного, й будуть головними кандидатами на наступних виборах в Україні. При цьому, ми вже зараз бачимо початок політичної боротьби, багато сумнівних дій та популізму. Взагалі, зараз вже немає топ-10 українських політиків. Я не розумію, як люди відповіли б у разі опитування про наступні вибори. Вони ще не розуміють, кому насправді довіряють. Може з’явиться якісь новий кандидат. Той же Зеленський оголосив, що йде у президенти, майже перед початком виборчих перегонів 2019го року. При цьому, 24е лютого повністю змінило суспільне розуміння того, яким повинен бути політик в Україні. Але, на жаль, залишилися продукти старої системи, старі політики, які діють за старими лекалами. Сподіваюсь, що не буде одного лідера, потенційного президента. А що буде команда людей, яка має бачення майбутнього для України. І до речі,  кулуарах обговорюють наміри провести наступні вибори як найшвидше, щоб отримати 90% голосів виборців. Але так не буде".

Таким чином, як мінімум з точки зору здатності вирішення економічних питань та наявності стратегічного мислення в нових умовах, жоден з відомих українських політиків не продемонстрував, що може вирішити ті завдання, які новий час ставить перед Україною.



Читайте Comments.ua в Google News

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб першими дізнатися про найважливіші події!


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
comments

Обговорення

Ігор

18 листопада 2022, 11:43

Україна це невдалий і не успішний проект без майбутнього. Якби Україна пішла шляхом країн Східної Європи, не було б і війни. Єдиним шансом зараз врятувати Україну це приєднання України до розумово-розвиненої країни під повну опеку років на 200. Гарним варіантом була б Японія. А так це буде світовий гнійник бородатого православного зла.

Новини

Підписуйтесь на повідомлення, щоб бути в курсі останніх новин!