Скандал в Amnesty International: як правозахисники надали послугу Путіну

Обурення української громадськості викликала опублікована 4 серпня доповідь міжнародної неурядової правозахисної організації Amnesty International про те, що військова тактика ЗСУ становить загрозу цивільному населенню України. Організація розкритикувала Київ за розміщення військових та бронетехніки у житлових районах 19 міст та сіл, внаслідок чого лікарні, школи та будинки перетворилися на мішені для ракет та артилерії російських окупантів та постраждало цивільне населення. У доповіді генсек Amnesty International Агнес Калламард порекомендувала уряду України вивести військових із населених пунктів або евакуювати звідти громадянське населення, не використовувати лікарні у військових діях, а школи та житлові будинки – у крайніх випадках, через брак інших альтернатив.

Amnesty International. Фото: із відкритих джерел

Водночас у тексті доповіді наголошується, що критика на адресу українських військових анітрохи не виправдовує військових злочинів Росії в Україні. На знак протесту звільнилася директор офісу Amnesty International в Україні Оксана Покальчук, а президент Володимир Зеленський звинуватив авторів доповіді у спробі виправдати країну-агресора. "Коментарі" розбиралися, чому доповідь Amnesty International не достовірна, вигідна РФ і, можливо, є черговим проявом корупції в міжнародних організаціях, коли заради грошей правозахисники чи миротворці жертвують принципом неупередженості та висловлюють свою експертну думку на користь сторони, яка дала хабар.

Чому доповідь Amnesty International не є достовірною?

Доповідь Amnesty International відірвана від реалій російсько-української війни, оскільки керівництво організації не прислухалося до аргументів українського офісу і не дочекалося коментарів Міноборони України. Виконання норми 23 Загального гуманітарного права, на яку посилається Amnesty International у своїй доповіді, не завжди можливе: "Кожна сторона, яка перебуває в конфлікті, максимально можливою мірою повинна уникати розміщення військових об'єктів у густонаселених районах або поблизу них". В умовах міських боїв, які були у Маріуполі, Лисичанську, Сєвєродонецьку, це неможливо. Українські військові використовували кожну будівлю для опору окупантам, як у Сталінграді в роки Другої Світової війни.

Попри зауваження Amnesty International, українські військові не можуть піти з населених пунктів тому, що інакше туди зайдуть російські війська. Сьогодні це стосується Харкова, Миколаєва, Одеси, населених пунктів Запорізької та Дніпропетровської областей. Потрібно враховувати, що далеко не всі мешканці міст та сіл, що знаходяться на лінії вогню, хочуть залишати свої будинки. Насильницька евакуація вдарить по іміджу нашого командування та позбавить ЗСУ підтримки з боку волонтерів серед цивільних. Російській агресії протистоять не лише силовики, а й усе українське суспільство.

Експертам Amnesty International слід звернути увагу на те, що російські ракети вражають не лише школи, лікарні та будинки у прифронтовій зоні, а й громадянську інфраструктуру в глибині України. Про це говорять обстріли складів і нафтобаз у Львові, обстріли торгових центрів у Вінниці та Кременчуці, обстріли Харкова, Одеси, що тривають. Навряд чи хтось забув клуби диму, що здіймаються від палаючих будівель у центрі Києва у червні. Російські ракети потрапили до дитсадка та житлового будинку. Де правозахисники Amnesty International знайшла там військових, залишається загадкою. Всі перелічені вище військові злочини Росії, внаслідок яких загинули жителі українських міст, суперечать Четвертій Женевській конвенції 1949 року про захист цивільних осіб.

У чому вигода Росії?

Влада РФ може використати доповідь Amnesty International як аргумент для виправдання обстрілів об'єктів цивільної інфраструктури, що тривають на підконтрольних Україні територіях, незалежно від того розміщені там бійці ЗСУ або полку "Азов" чи ні. Можна зробити висновок, що переважно російська армія воює не з українськими військовими, а з цивільним населенням, приносячи якнайбільше страждань мешканцям населених пунктів, які вони хочуть захопити.

Показовий приклад – Маріуполь. Росіяни обстрілювали військовий госпіталь, який розташовувався поруч із зруйнованим плавальним басейном "Нептун", і пошкодили два корпуси, попри те, що крім поранених військових, цивільних осіб та військовослужбовців, які забезпечують охорону об'єкта там, нікого не було. Жодних танків, бронетранспортерів та артилерійських установок ЗСУ у дворі госпіталю не було. Російські війська перетворили територію навколо обласної лікарні на місячний ландшафт, а потім взяли в заручники медиків і цивільних, які знаходилися там, використовували беззбройних людей як живий щит. Що вже казати про обстріл та руйнування маріупольського Драмтеатру, про який на сайті Amnesty International писали, як про військовий злочин.

Неточності в доповіді Amnesty International стирають різницю між російськими військовими злочинцями та захисниками України, можуть ввести в оману уряди зарубіжних країн, які поверхово знайомі з російсько-українською війною. Тепер у Москви з'явився вагомий аргумент, щоб лити бруд на Київ та видавати за істину фантазії кремлівських пропагандистів. Доповідь організації перегукується з улюбленим доказом донбаських сепаратистів, колабораціоністів і тих, хто співчуває про те, що українські військові нібито обстрілюють з житлових масивів власні позиції, щоб потім звинуватити в цьому російську армію і викликати у РФ гнів міжнародної спільноти.

На руку РФ і той факт, що Amnesty International вважається авторитетною та однією з найстаріших правозахисних організацій, до якої прийнято прислухатися. На доповіді організації посилаються журналісти та експерти. Amnesty International заснував британський юрист Пітер Бененсон у 1961 році з метою домогтися звільнення політичних ув'язнених у всьому світі. Сьогодні організація працює у 70 країнах світу, а кількість лояльних правозахисників перевищила 10 млн осіб. Першим успіхом правозахисників в Amnesty International вважається звільнення з сибірських таборів українського архієпископа Греко-Католицької церкви Йосипа Сліпого в 1963 році. Тепер, через 59 років, правозахисники надають послугу Кремлю, чий підхід до українців нічим не змінився – війна, мор голодом та політичні переслідування.

Чи можна підкупити міжнародну організацію?

Доповідь виділяється серед інших матеріалів Amnesty International з українського питання, опублікованих на сайті організації. Здебільшого вони присвячені розслідуванню військових злочинів РФ в Україні. Ексглава українського офісу Amnesty International Оксана Покальчук повідомила, що у відповідь на аргументи її команди не публікувати доповідь із неточностями керівництво організації відповіло категоричною відмовою. Виникає питання, чи скандальна доповідь Amnesty International не є результатом підкупу?

Аналітики Пітер Флемінг і Стеліос Зіглідопулос вважають, що в організаціях, чиї цілі пов'язані з вирішенням політичних та фінансових питань, корупція поширюється подібно до вірусу і призводить до виправдання аморальних вчинків. За даними неурядової організації NGO Monitor, серед проблем Amnesty International невміле розпорядження фінансами, використання міжнародного права для створення хибного враження провини, як у випадку з горезвісною доповіддю по Україні, некоректне сприйняття збройних конфліктів, невміння їх аналізування, залучення політично та ідеологічно ангажованих осіб експертів.

Схема фінансування Amnesty International є зручною для перерахування хабарів. Формально Amnesty International не працює на уряди й існує за рахунок пожертв та заповітів приватних осіб, недержавних фондів. У 2021 році організація зібрала 357 млн євро. Донором може виступити будь-хто, зокрема лояльний путінському режиму російський олігарх чи якийсь благодійний фонд під дахом ФСБ. Хто платить, той замовляє музику. Можна знайти безліч способів як перерахувати хабар за скандальну доповідь.

Росія вже практикувала подібне до ООН. 2017 року неурядова організація UN Watch встановила, що РФ дала хабар у розмірі 50 тис. доларів алжирському дипломату Ідрісу Джазаїрі за підготовку доповіді про вплив західних санкцій на російську економіку. 2013 року видання Foreign Policy опублікувало розслідування, згідно з яким президент РФ Володимир Путін змусив тодішнього генсека ООН Пан Гі Муна відмовитися від ідеї скорочення витрат ВІН на користь російських авіакомпаній, які надавали в оренду організації радянські літаки для вантажних перевезень.

Об'єктом корупційних схем став проект Програми розвитку ООН на 8 млн. євро, який передбачав розвиток енергозберігаючих технологій у Росії. За даними колишнього керівника цього проекту Дмитра Єршова, гроші витрачалися на надання контрактів фірмам родичів російських чиновників та найм некваліфікованих працівників. Аналітик Школи Вудро Вільсона Джейсон Вріланд вважає, що завдяки корупції авторитарні лідери використовують міжнародні організації у своїх інтересах, у тому числі для прикриття порушення прав людини.

Якщо Росія підкупила Amnesty International так само як підрозділи ООН, то серйозно ставитися до критики з боку міжнародних організацій немає жодного сенсу. Ці інститути вичерпали себе, які учасники, відверті непрофесіонали, користуються своїм службовим становищем задля збагачення. Інакше світ не побачив би доповіді, яка закликає українських військових здавати свої позиції російським окупантам.