Нація вбивць: як Україні розібратися з військовими злочинами Росії

Минулого тижня, 28 липня, в мережі з'явилося відео звірячого вбивства українського військовополоненого російськими окупантами: калмиком Віталієм Арошановим та чеченцями з батальйону "Ахмат". Відморозки спочаткукастрували нещасного канцелярським ножем, а потім добили пострілом у голову. Наступного дня, 29 липня, російські військові вбили 53 українські військовополонені, які перебували у в'язниці в Оленівці, яку, за різними версіями, накрили артилерійським вогнем або підірвали, попередньо замінувавши будівлю.

Війна України. Фото - з відкритих джерел

Складно дивитися на звірства російських окупантів, а ще складніше зберігати політкоректність побачивши тріумф користувачів рунета. Перелічені інциденти – це далеко не перші військові злочини Росії в Україні, які йдуть у розріз із положеннями Женевської конвенції 1949 року, а за рівнем своєї жорстокості перевершують страти Середньовіччя та злочини Нацистської Німеччини. Коментарі розбиралися, чому російські нелюди знущаються з цивільних і військовополонених і як інші країни надходять з військовими злочинцями.

Чому росіяни гірші за нацистів?

ОБСЄ розцінює дії російських військових в Україні як злочин проти людяності. Окрім обстрілів будинків, лікарень, торгових центрів та інших об'єктів цивільної інфраструктури, застосування заборонених боєприпасів, примусового переміщення людей до РФ, переслідування політичних активістів та мародерства, російські окупанти практикують масові вбивства цивільного населення, ґвалтують жінок, знущаються з військовополонених.

У Бучі, Ірпені та інших населених пунктах Київської області, які перебували під російською окупацією, було замучено близько 1,5 тис. осіб. У Тростянці на Сумщині окупанти вбили 50 цивільних. За інформацією радника мера Маріуполя Петра Андрющенка, від рук окупантів загинуло понад 20 тис. жителів приазовського міста. Таких звірств ще ніхто не влаштовував із часів закінчення Другої світової війни. Жертвами різанини в Сонгмі в 1968 році, найбільшого військового злочину американських військових у роки В'єтнамської війни, стали 504 особи. Менше людей, ніж у Маріуполі, було вбито боснійськими сербами під час різанини у Срібниці в 1995 році під час Боснійської війни. Тоді загинуло до 8 тис. боснійських мусульман.

За оцінками колишнього уповноваженого Верховної Ради з прав людини Людмили Денисової, у квітні 2022 року надійшло 400 звернень від жертв сексуального насильства зі сторони російських військових, включаючи колективну наругу на очах у родичів. Жертвами насильства стають не лише жінки, а й чоловіки та діти. Подібне переважно практикують у збройних формуваннях найменш розвинених країн Азії та Африки. У США найбільш резонансним подібним злочином є вбивство іракської родини сержантом Стівеном Гріном та його товаришами по службі в населеному пункті Аль-Махмудія у 2006 році. Вони вдерлися в один із приватних будинків, убили главу сімейства, його дружину та шестирічну доньку, а потім по черзі ґвалтували їх 14-річну дочку перед тим, як убити.

Російські окупанти жорстко поводяться з українськими військовополоненими: тримають по 100 людей у ​​камерах на шість ліжок, не дають їм спати, систематично б'ють, влаштовують страти. Подібне трапляється не рідко, якщо звернути увагу на інші конфлікти останніх 20 років. 2011 року британський морпіх Олександр Блекмен добив пораненого талібу в афганській провінції Гільменд, випустивши в нього всю обойму зі свого пістолета. У 2006 році сержант Корпусу Морської піхоти США Лоуренс Хатчінс і його товариші по службі викрали, а потім стратили ветерана Іракської війни Хашима Авада в іракському населеному пункті Аль-Хамданія.

Періодично, звинувачення у жорстокому поводженні з військовополоненими надходять на адресу українських військових, як з боку росіян, так і правозахисних організацій на кшталт Human Rights Watch. Наприклад, українців підозрюють у тортурах російських військовополонених селі Мала Рогань (Харківська область), яким прострелили ноги, у вбивстві пораненого окупанта неподалік села Димитрівка поряд із Бучею.

Проте, все це може здатися квіточками в порівнянні зі злочином Арошанова, який є справжнісінькою середньовічною дикістю. За даними історика Клауса Ван Ейкельса, нормандські загарбники кастрували військовополонених і виколювали їм очі під час вторгнення на півдні Італії та на острів Сицилія в 11-12 століттях. Герцог Нормандії Вільгельм Завойовник після захоплення Англії в 1066 затвердив кастрацію і засліплення як міру покарання за зраду. За інформацією історика Реймонда Джонаса, під час першої Італо-Ефіопської війни 1895-1896 років ефіопи часто кастрували захоплених у полон італійців. В ефіопському полоні опинилося до 4 тис. італійських військових.

Росіяни нічим не відрізняються від нацистів своїм поводженням з українцями. У роки Другої Світової війни військовий лікар і штурмбанфюрер СС Хорст Шуман займався кастрацією євреїв у концтаборі Аушвіц. Військовий злочинець шукав спосіб масової стерилізації з використанням рентгенівських променів. Від рук нациста загинули за різними оцінками від 30 до 80 тис. євреїв.

До чого тут національний ґрунт?

Особливою жорстокістю та витонченістю в Україні відзначилися представники нацменшин РФ, яких росіяни протягом століть вважають людьми другого та третього сорту та використовують як гарматне м'ясо у збройних конфліктах. Титульна нація вихолостила з їхнього розуму ідею національного самовизначення і поставила на коліна методом батога і пряника.

Калмик Віталій Арошанов – типовий нацмен середніх років із глухої російської провінції, який через обмежені розумові здібності, відсутність морального стрижня та комплексу неповноцінності, сформованого під впливом стусанів великого російського "брата", розглядає військову службу як єдиний соціальний ліфт, реалізувати свої садистські нахили. Якщо у мирний час такі виродки самостверджуються за рахунок "дідівщини" та приниження товаришів по службі молодшого призову, то на війні мародерствують і отримують задоволення, знущаючись і вбиваючи беззбройних.

У Бучі переважно орудували чеченці зі 141-го спеціального моторизованого полку імені Ахмата Кадирова та буряти з 64-ї окремої мотострілецької бригади РФ під командуванням підполковника Азата Омурбекова. Керівник української експертної групи "Сова" Михайло Сава розповів про випадок, коли чеченець зґвалтував жінку, а згодом перерізав їй горло. Траплялися випадки, коли чеченці знімали на камеру акти сексуального насильства, а також роздачу продуктів цивільним, яких потім убивали. У витрату йдуть навіть товариші по службі. За інформацією Сави, в селі Бородянка чеченці добили поранених військових з інших російських підрозділів, оскільки їм було ліньки займатися їхньою евакуацією.

За даними Головного управління розвідки Міноборони України, військовослужбовці дислокованого в Дагестані 177 полку морської піхоти під командуванням 32-річного полковника Павла Зеленського відповідальні за вбивства та знущання з українських громадян на Маріупольському та Запорізькому напрямках. У російсько-українській війні також беруть участь 19-а дивізія мотострілецької Воронезько-Шумлінської дивізії, що базується в Інгушетії та Північній Осетії, 346-а окрема бригада спецназу з Кабардино-Балкарії, 34-а окрема мотострілецька. Дані підрозділи брали участь або в анексії Криму, або у військових діях у зоні ООС у 2014-2022 роках.

Військові злочинці – ідеальна зброя Кремля для провокацій. Плюс до всього, відправляючи в Україну все людське сміття, режим Путіна очищає Росію від соціально небезпечних та некерованих елементів. Адже ті злочини, які російські військові скоюють стосовно українців, вони можуть скоїти в російських містах чи країнах ОДКБ. Наприклад, у січні 2015 року в вірменському місті Гюмрі, де розташована 102-а військова база РФ, психічно неврівноважений дезертир Валерій Пермяков убив сім'ю Аветисян у них вдома, включаючи дворічну дівчинку та шестимісячного хлопчика.

Чого хоче добитися Росія руками військових злочинців?

Військові злочини на окупованих територіях – це цілеспрямована тактика росіян, за допомогою якої в Кремлі хочуть спровокувати українських військових на аналогічні каральні акції. Правозахисник Ігор Бондарчук вважає, що за допомогою кастрації українського військовополоненого та масового вбивства в Оленівці росіяни хочуть довести українців до стану неприборканої люті та дискредитувати в очах міжнародної спільноти. Їм це потрібно, щоб спровокувати напруженість та непорозуміння у відносинах України та Заходу, позбавити нас навіть тієї допомоги, яку нам надають американці та європейці.

Якщо ми почнемо різати полонених росіян, чеченців, калмиків і бурятів на дрібні шматочки, спускати з них шкуру, робити намисто з їхніх вух, як сержант Ендрю Скотт з фільму "Універсальний солдат", тоді США, ЄС, ООН, ОБСЄ, правозахисні організації будуть звинувачувати Україну у військових злочинах так само, як зараз звинувачують РФ. У всякому разі, на лаві підсудних Трибуналу ООН з колишньої Югославії опинилися не лише сербські військові та політики, причетні до етнічних чисток, підтримки сепаратизму та агресії в Хорватії та Боснії та Герцеговині, а й постраждала сторона.

Якщо на Росію, в кращому разі, чекає черговий пакет санкцій та зусилля деяких американських законодавців домогтися її визнання країною-спонсором тероризму, то Україна опиниться перед загрозою припинення фінансової допомоги та постачання зброї з-за кордону. Принаймні низка європейських країн запровадила збройове ембарго проти Саудівської Аравії через надто велику кількість жертв серед мирного населення в Ємені внаслідок військової кампанії королівства проти хуситів, а також на знак протесту проти звірячого вбивства опозиційного журналіста Джамаля Хашоггі.

Незважаючи на те, що РФ не може спровокувати Україну на військові злочини у відповідь, вона цілеспрямовано звинувачує нас у вбивствах, які ми не робили. Оленівка – це показовий приклад такої лінії поведінки Кремля. Спочатку російські пропагандисти звинувачували Україну у вбивстві військовополонених, нібито з наданих американцями РСЗВ HIMARS. Схожий стереотип транслювався на думку жителів Маріуполя місцевими колабораціоністами, коли місто знаходилося в оточенні російських військ. Частина мешканців міста досі вірить у брехню про те, що їхні будинки розбомбив полк "Азов".

Російська сторона відстоює іншу точку зору та заперечує викладені вище аргументи. Російський публіцист Василь Стоякін вважає, що Україна провела військово-пропагандистську операцію щодо підготовки наступу на півдні. На його думку, українські ЗМІ замовчують, що на відео російські військові насправді карають педофіла, а в'язницю в Оленівці розбомбили ЗСУ. Стоякін вважає, що все це необхідно українському керівництву для підвищення дисципліни українських військових, щоб вони навіть не думали здаватися в полон, для запобігання антивоєнним протестам та спонуканню Заходу надати Україні важке далекобійне озброєння. Старший радник Конгресу США Пол Массаро закликав надати Україні танки та ракети ATACMS класу "земля-земля" з радіусом поразки 300 км.

Неповноцінність російського суспільства полягає в його нездатності тверезо оцінювати обстановку. Якби українці хотіли масово здаватися в полон, то російська армія однозначно досягла б серйозніших успіхів на фронті. Педофілія — ​​серйозне звинувачення і потрібні вагомі докази для його підтвердження. Країни-члени НАТО надавали нам зброю задовго до останніх військових злочинів та анонсування Києвом наступу на південь.

Як покарати російських військових злочинців?

В українському суспільстві давно дозрів запит на рівноцінну та адекватну відплату за звірства росіян, хоч це не вписується в політику уряду, який робить усе можливе, щоб не роздратувати закордонних партнерів. Тимчасово виконуючий обов'язки командира полку "Азов" Микита Надточій погрожував російській владі розправою за масове вбивство в Оленівці.

Найбільш гуманним є розгляд військових злочинів Росії у Міжнародному Суді ООН або спеціально організованому для цього військовому трибуналі. У міжнародній практиці військовими злочинами займалися трибунали ООН з Югославії та Руанді, Нюрнберзький та Токійський трибунали. Загалом за 50 років діяльності чотирьох трибуналів із 306 осіб 182 підсудних покарали.

Однак далеко не всі вбивці та садисти повністю відсиділи свій термін: 36 підсудних виправдали, з 22 осіб зняли звинувачення, а 14 злочинців звільнили достроково, включаючи нациста Хорста Шумана. Відкритим залишається питання, як домогтися від постійного члена Ради безпеки ООН видачі власних громадян для правосуддя. Як показує практика, домогтися справедливого покарання військових злочинців із впливових країн практично неможливо.

З розглянутих вище випадків довічне ув'язнення відбувають лише британець Олександр Блекмен і американець Стівен Грін. З 26 американських військових, які вбивали цивільних у Сонгмі, засудили до 3,5 років домашнього арешту лише лейтенанта Вільяма Келлі. Вбивцю вірменської родини в Гюмрі Валерія Пермякова засудили до 10 років ув'язнення та передали РФ. Смертна кара навіть по відношенню до найнебезпечніших військових злочинців не застосовується з 90-х.

Тому альтернативним варіантом покарання мерзотників, які по лікоть забруднили руки в крові в Україні, залишається фізична розправа під час таємних спецоперацій. У цьому плані нам є чому повчитися в Ізраїлі. У 1962 році ізраїльські спецслужби викрали колишнього співробітника гестапо Адольфа Ейхмана, який проживав в Аргентині, причетного до масових вбивств євреїв. Ізраїльський суд засудив нациста до страти. 1965 року агенти "Моссад" знайшли та ліквідували латиського нациста Герберта Цукурса, який убив 30 тис. євреїв і переховувався в Уругваї. Під час операції "Гнів Божий" агенти "Моссад" у 1972-1992 роках застрелили або підірвали дев'ятьох палестинських терористів, причетних до теракту на Олімпіаді в Мюнхені 1972 року та вбивства ізраїльських спортсменів.

Росіяни ще самі не усвідомили, які неприємності вони накликали на себе війною в Україні. Чим більше українських військових та цивільних гине від рук російських окупантів, тим сильніше ми ненавидітимемо росіян. Усіх без винятку.