Якими будуть наступні місцеві вибори в Україні

Цінність мандатів та посад на наступних місцевих виборах буде значно дорожче, оскільки кандидати будуть змагатися за контроль над фінансовими потоками на відновлення та модернізацію, а також, за контроль над ринком землі. Цікаво, що вже зараз у ЦВК почали думати, як проводити місцеві вибори у Криму після його звільнення. 

Місцеві вибори 2025 рік

Перші вибори за новим виборчим кодексом

Діюча влада у 2020 році впровадила адміністративну реформу, яка зменшила частину районів в Україні з 490 до 129, змінила статус та повноваження багатьох міст. Також, це були перші вибори за новим виборчим кодексом, який передбачав обрання місцевих депутатів за відкритими партійними списками. Лише у громадах з невеликою кількістю населення дозволялось обирати депутатів по мажоритарній системі. Таким чином у виборах вирішили не брати участь багато місцевих діячів, які не захотіли приєднуватися до якоїсь з партій.

Насправді, за зміненим сценарієм ті вибори діюча влада провела з метою підсилити контроль за ринком землі, закон про який ухвалили вночі 31 березня 2020 року з присмаком скандалу. Тобто, скоротивши кількість районних рад та депутатів, влада планувала зменшити кількість місцевих депутатів та місцевих голів, у яких було повноваження впливати на роботу ринку землі. Через можливість балотуватися у місцеві ради тільки за партійними списками діюча влада намагалась унеможливити потрапляння в органи місцевого самоврядування несистемних діячів, самостійних представників регіональних еліт. Сподівались, що по партійній лінії зможуть тиснути на чиновників та депутатів на місцях, щоб ті у потрібні моменти дотримувалися генеральної лінії правлячої партії.

Проте, місцеві вибори 2020 року скінчились поразкою Слуг. Відсікти регіональні еліти не вдалося, оскільки вони утримали владу за допомогою регіональних партій. У великих українських містах "Слуга народу" спромоглась виграти вибори міського голови лише у трьох з 70 – у Ізмаїлі, Смілі та Ізюмі. Відносним успіхом команда Зеленського може вважати вибори у Львові, де на посаду мера переобрався Андрій Садовий, який, попри деякі суперечки з урядом у 2020 році, все ще є ситуативним союзником команди Зеленського.

В цілому, найнижчою офіційною явкою в новітній історії — 36,88%, українці у 2020 році висловили недовіру владі, політичній моделі в цілому. Й засудили тогочасну урядову політику щодо так званого "карантину", яким зачищали малий та середній бізнес й регіональну економіку.

"Усі без винятку загальнонаціональні партії програли разом. Вони програли місцевим елітам", – казав у 2020 році директор політико-правових програм Центра Разумкова Віктор Замятін.

При цьому, попри реформи, суть та принципи інституту місцевого самоврядування не змінились. З давних пір посади міських депутатів та голів приваблювали місцевих підприємців, політиків та громадських діячів можливістю заробляти за допомогою впливу на розподіл землі – виділення земельних ділянок відбувається через погодження депутатами на сесії та схвалення рішення міським головою. Також місцева влада контролює комунальні підприємства, розподіляє гроші на життєзабезпечення інфраструктури громад, супроводжує проекти розвитку. У багатьох містах існують негласні суспільні договори, що влада, податківці та правоохоронці не заважають місцевому бізнесу, за що той регулярно сплачує "подяки" регіональним топ-чиновникам. Оскільки законодавство відбудовано так, що за умов дотримання всіх законів у більшості видів бізнесу є можливість працювати лише у збиток, це дуже затребуваний на місцях симбіоз, який генерує суттєві фінансові потоки.

Якщо під час президентських або парламентських виборів відбувається хоча б імітація конкуренції на рівні партій та топ-політиків, то під час місцевих виборів загальноукраїнські партії виступають лише як "продавці франшиз" та "дах" для регіональних діячів. Якщо під час президентських та парламентських виборів великим партіям вдавалось обходитись популістськими гаслами та абстрактними розмитими програмами, то на місцях вже необхідним є знання місцевої специфіки, цінуються реальні пропозиції щодо вирішення реальних проблем громад.

"Модель боротьби франшиз існує багато років. Місцеві еліти домовлялись з Києвом, потім розписували пасьянс. – каже "Коментарі" політичний оглядач Руслан Бізяєв. – При цьому не працювали соціальні ліфти. Тому спочатку ніж проводити вибори потрібно змінити саму систему".

Таким чином, ті ж "СН", "ЄС", заборонена "ОПЗЖ" не проводили за підсумками виборів-2020 якусь системну регіональну політику. Це видно й через те, що у багатьох міських та обласних радах коаліції склалися з умовних ідеологічних ворогів з "СН", "ЄС" та "ОПЗЖ". Також було багато випадків, коли ці депутати від цих партій на місцях приєднувались до сильних регіональних партій. Тобто, ті, хто через придбання франшизи потрапив у владу, використовували мандати не для реалізації партійної політики, а для вирішення власних бізнес питань. А найбільш дивною подією виборів 2020 року було обрання головою Харкова Генадія Кернеса, який під час голосування перебував у важкому стані та через деякий час після обрання помер.

Сучасна ситуація щодо місцевих виборів

З місцевого голови чи депутата мешканцям зручніше спитати за ті чи інші події у громаді ніж з загальнодержавних функціонерів – чиновники та депутати регіонального рівня вимушені хоч щось робити й для тих людей, які їх обрали. Є міста та селища, де місцеві чиновники дійсно щось робили на користь громад. Хоча, головним принципом, на жаль, залишався "буси папуасам". Це коли місцева влада облаштовувала якісь невеликі паркові зони, дитячі майданчики, асфальтувала дороги та цим відволікала суспільну увагу. Від того, що інші зелені зони вирубуються під забудову, від того, що промислові підприємства забруднюють довкілля та усіляко уникають сплати штрафів за це, від спроб зміцнення феодально-кримінальних суспільно-економічних моделей з подвійним тлумаченням закону для громадян та еліт.

У деяких регіонах найвищі посади в органах самоврядування займають діячі, яких пов’язують з криміналом або з сумнівними, з точку зору закону, авторитетними лідерами загальноукраїнських фінансово-промислових груп, як у Дніпрі. В Чернігові розгорівся скандал навколо діяльності прокурора Василини, якого звинувачують у протизаконному впливі на місцевий ринок будматеріалів, що шкодить відновленню міста після російських обстрілів. У Вінниці члени команди екс-прем’єра Гройсмана можуть  виявитися причетними до багаторічної системної корупції та спільного бізнесу з російськими ділками в окупованому Криму. Лунають скандали навколо діяльності у альянсах з місцевими чиновниками регіональних впливових працівників МВС, або навіть керівників регіональних управленій СБУ, як на Харківщини чи Закарпатті.

Але є важливий нюанс. Якщо на діяльність місцевих депутатів та голів виборці хоч якось можуть впливати, то керівників місцевих силових структур, органів прокуратури призначають рішеннями зсередини Системи. Впливовий регіональний голова МВС/СБУ/прокуратури може заблокувати діяльність місцевої влади, якщо має підтримку з Києва по лінії власної структури, або за дорученням топ-політиків, топ-бізнесменів, функціонерів Офісу президента чи Уряду. При цьому саме від місцевої влади населення вимагає, щоб силові структури працювали справедливо. Хоча, частіше місцеві депутати, мери, начальники правоохоронних структур, спецслужб, прокуратур знаходять спільну мову на ґрунті взаємодопомоги у монетизації владних повноважень.

За часів Порошенка центральна влада вихвалялась, що відбулась децентралізація, що місцеві громади отримали більше влади та грошей. Насправді, через те, що в Україні й досі працює бюджетний кодекс радянського зразку, на місцях дуже залежать від субвенцій з державного бюджету. А ще з часів Януковича та Порошенка на місця виділяли кошти лише за умов лояльності владі, виконання доручень влади або фінансово-промислових груп. Часто гроші розподіляли таким чином, щоб відремонтовані або побудовані за них об’єкти можна було використовувати для піару загальноукраїнських правлячих партій та політиків. За часів Зеленського багато що у регіонах будувалось або ремонтувалось у форматі проекту "Велике будівництво", який у ЗМІ називали витратою коштів платників податків на піар президента та його команди.

"Словосполучення "реформа децентралізації" використовує той, хто не розуміє значення слів "реформа" та "децентралізація", — каже "Коментарі" експерт в сфері державного управління Генадій Рябцев. – Децентралізація – це й є докорінне змінення стану справ. Її сенс був у передачі ряду повноважень з центру органам місцевого самоврядування. У державах з демократичною системою проблеми суспільства вирішуються на тому рівні, де вони виникають, де більше інформації, ресурсів та можливостей для їх вирішення. Це принцип субсидіарності. В рамках децентралізації потрібно було надати місцевому самоврядуванню більше повноважень, щоб вони були не передаточною ланкою від громадян у центр, а щоб вони займалися на місцях вирішенням проблем, для яких мають повноваження. Відбулось створення ОТГ, потім ці ОТГ об’єднали, щоб збільшити спроможність таких органів".

Але на цьому процес загальмував.

"На місця повноваження передали, а ресурси – ні, – продовжує Генадій Рябцев. – Тобто, відповідальність у органів місцевого самоврядування зросла, а для вирішення проблем в них при цьому не з’явилось ні коштів, ні кваліфікованих людей, ні інформації. Ще одна проблема – у центрі відчули, що самостійність регіонів зростає, к ним все рідше звертаються по допомогу. Тому прискорилась передача відповідальності на місця, при чому у тих сферах, з якими центр гірше всього справлявся. Наприклад, у сфері ЖКГ на місця передали право встановлювати тарифи та ціни на всі послуги ЖКГ. А у центра залишилось право формувати ціни на електроенергію та газ. А без можливості впливати на ціни на електроенергію та газ, регіони нічого не можуть зробити щоб встановити справедливі тарифи. При цьому громадяни почали скаржитися на тарифи та зниження якості послуг. В інших сферах суттєво зменшилась частка місцевих податків в структурі податків, які сплачують громадяни та підприємства. Таким чином, реалізацію великих проектів могли дозволити собі лише крупні міста – Київ, Дніпро, Одеса, Львів. Чим менший населений пункт, тим менше можливості у місцевих органів самоврядування зробити щось для громади. Важко казати, що буде далі. Реформа замислювалась з розмахом, на ґрунті європейських трендів організації управління. Але призупинилась у точці передачі не тільки повноважень й відповідальності, а й ресурсу. Не до кінця виконана реформа ще більш загострила відносини між центром та регіонами".

Але саме від місцевих органів влади в першу чергу залежить, якою буде відповідь на фундаментальні виклики, які постають перед регіонами. Це й вирубка лісів в Карпатах, це сміття у Львові, це забруднення Дніпра, яке загрожує екологічною катастрофою багатьом містам центральної України, це проблема зсувів у курортних містах Одеської області. Навіть якщо центральна влада все таки почне сприяти розв’язанню цих задач, найбільш ефективно їх можна вирішити лише за умов якісної взаємодії з місцевими чиновниками та громадськістю.

Ще одним важливим питанням для місцевої влади є захист інтересів громад, регіонального малого та середнього бізнесу. Наприклад, відкриття мережаних супермаркетів чи представництв великих корпорацій призводить до закриття об’єктів приватного підприємництва. На жаль, до війни існував тренд на витіснення приватного підприємництва на користь великого мережаного корпоративного бізнесу. Здебільшого, місцева влада обирала сторону корпоративних олігархів, а не громад.

"Ситуація з малим та середнім бізнесом становитиме дійсно велику проблему під час наступних місцевих виборів, — каже "Коментарі" економіст Олексій Кущ. – Є інструменти для стимуляції МСБ, у тому числі через регулятивну політику. Але на рівні органів місцевого самоврядування взагалі немає концепцій щодо розвитку малого та середнього бізнесу. У країнах, де добре розвивався малий та середній бізнес цьому сприяла державна політика. Ще однією важливою проблемою тут є те, що, на жаль, в нас зараз бідне населення в регіонах. В людей немає грошей, а це призводить до блокування розвитку малого та середнього бізнесу".

"Питання суб’єктності України й українців буде більш ніж актуальне й під час місцевих виборів, – каже "Коментарі" соціолог Сергій Штепа. – Сенс у тому, що бідні люди не протестують, такими людьми зручно керувати. Але українці люблять свободу, вони не готові миритися з диктатом Гетманцева, зі штучними монополіями. Буде спротив спробам великих вітчизняних та іноземних корпорацій й фінансово-промислових груп захопити регіони".

З точку зору науки, модель, у якої на ринку праці є лише типові пропозиції з невеликим зарплатами від мережаних корпорацій не відповідає викликам часу та призводить до деградації суспільства.

"Соціологія каже, якщо у родині немає хоча б одної людини, яка добре заробляє, родина не буде розвиватися, – продовжує Сергій Штепа. – Тому далі життя буде зосереджено навколо міст, де розвивається бізнес, де є можливості для самореалізації. Наступні місцеві вибори будуть спротивом місцевої влади та середнього класу експансії ззовні з метою захистити реальні сектори регіональної економіки. Оскільки податки з доходів фізичних осіб – це 60% місцевого бюджету. Влада на місцях зацікавлена, щоб був самостійний місцевий бізнес, який створює робочі місця, де зростає рівень доходу працівників й, таким чином, надходження у місцеві бюджети".

Місцеві вибори: битва за Київ

Оскільки в столиці Україні сконцентрована більшість фінансових ресурсів країни, інтереси топ-діячів з українського списку Forbes, то боротьба за посаду міського голови Києва для еліт має значення, майже співставне зі змаганням за посаду президента України.

У Києві найбільш яскраво видно, що інтереси громади та інтереси місцевих та загальноукраїнських еліт у суспільно-політичній сфері не співпадають. Якщо громаду турбує знищення міста надмірною урбанізацією, падіння якості життя, то владу та великий бізнес Києва цікавить лише отримання прибутку завдяки статусу міста.

"У 1991 році Київ був самим зеленим та доглянутим містом колишнього СРСР, на кожного мешканця припадало 20 квадратних метрів зелених насаджень, – каже "Коментарі" киянин, громадській діяч, колишній будівельник Михайло Косов. – Після 1991 року в столиці почали швидко вирубувати зелені насадження, почали будувати в парках церкви, потім багатоповерхівки. Випилювали дерева на київських горах, будували багатоповерхівки по Грушевського, Старонаводницькій, на Батиєвій та Чорній горах. За всю новітню історію Києва був лише один міський голова – корінний киянин – Косаківський. Він почав відновлювати зелені зони, заборонив будівництво багатоповерхівок у парках та містах відпочинку киян. За це його зняли. Прийшов Омельченко – розпочався масовий "дерібан".  Вин зняв трамвайні рейки, які й досі не знайшли попри кримінальні провадження. У два рази зменшилась довжина трамвайних маршрутів – екологічно чистого транспорту. Омельченко зняв бруківку на Мельникова, Великій Васильківській, біля залізничного вокзалу. Замінили на тротуарну плитку, яку випускав завод сина Омельченка. Цю плитку постійно міняли, заробляли на цьому. Також Омельченко почав з грубим порушенням усіх будівельних норм масово будувати багатоповерхівки у зелених зонах. Дома ліпили один до одного, в таких умовах неможливо нормально жити. Так знищено зелені зони Оболоні, Березняків, Позняків, заливні луки, замість них з’явились висотна забудова Осокорків та Харківський масив".

На думку киян, з кожним наступним мером ситуація для столиці ставала все гірше.

"При Черновецькому почався великий розпродаж території Києва під магазини, склади, багатоповерхівки, – продовжує Михайло Косов. – Було знищено старовинну забудову центра Києва, замість неї з’явились хмарочоси, з яких Черновецький мав зиск. Почалось будівництво моста через Рибальский острів, гроші попилили, все завмерло, але знищили природні заказники. Здійснили забудову урочища Черторой, це зона Деснянського водозабору, там з’явились торгівельні центри. Через висотну забудову Троєщини знищили два природні заказники. Через "дерібан" Конча-Заспи та Козина знищили нерестові зони риби. Прийшов Віталій Кличко – при ньому почали знищувати під багатоповерхівки заказник з реліктовими рослинами Луки Позняки. Зараз в мерії заявили, що бажають будувати нібито меморіал загиблим на Лисої горі. Але це заповідник, є побоювання, що під виглядом меморіалу насправді хочуть знищити Лису гору висотною забудовою. Тим більше, що біля ядерного реактору інституту ядерної фізики по пр. Науки попри всі норми безпеки при Кличко вже з’явились багатоповерхівки. Також відбувається знищення старих дубів у Нивках та Святошині під висотну забудову. З тією ж метою здійснюються посягання на парк Голосіївський ліс. При Кличко заасфальтовано зливову каналізацію – вода стоїть вулицями. Київ перетворюється на бетонні джунглі". 

Є в Києві проблеми, які не цікаві владі, та які впливають на інші міста.

"З 1991 року Бортниківська станція аерації – очисні споруди, жодного разу не ремонтувалась, – каже Михайло Косов. – Цей об’єкт ще у 1991 році не справлявся з навантаженням, зараз тим більше. Лише 20% київських побутових відходів прямує у ставки-відстійники. 80% напряму зливають у Дніпро, такою забрудненою водою користується багато міст нижче по течії. Погана ситуація з сміттям. Точка зору киян – міським головою Києва може бути лише киянин мінімум у другому поколінні. Усі варяги лише грабували та знищували місто". 

Такими категоріями, як корінні кияни, політики не мислять.

До війни за владу в Києві точилась справжня холодна війна між командами Володимира Зеленського та міського голови Віталія Кличка, який у цьому протистоянні уклав ситуативний альянс з "ЄС" Порошенка. При чому це не боротьба ідей, як покращити ситуацію в Києві, а виключно боротьба за контроль над землею та фінансовими потоками. Цікаво тут те, що з одного боку команда Кличка була у конфронтації з "СН" Зеленського, а з іншого боку, було багато повідомлень що члени команди Кличка у площині бізнесу знайшли спільну мову з людьми голови ОП Андрія Єрмака.

"Внутрішня політика Києва відійшла на другий план, – каже "Коментарі" політичний експерт Дмитро Воронков. – Зараз спільна задача у різних політичних сил. Кожна з них буде намагатися отримати бонуси у протистоянні з РФ. Не бачу зараз передумов для конфронтації. Щодо Кличка та Зеленського, очікую, що будемо спостерігати ту ж картину, що зараз. Кличко влаштовує Офіс президента. Нова епоха у внутрішній політиці почнеться після війни". 

Також після війни дізнаємось, чи буде команда Зеленського за допомогою Уряду намагатись встановити контроль над районними адміністраціями Києва. Та чи буде відповідь команди Кличка в альянсі з київською командою "ЄС" Порошенка у вигляді повернення інституту київських районних рад – саме у такій позиції битва за Київ завмерла з початком війни. А виграє її той, хто почне слухати киян та вирішувати проблеми Києва.

Нова політична реальність після виборів у всіх регіонах України разом з Кримом 

Найбільш вірогідним кроком з боку діючої влади може бути спроба переносу місцевих виборів.

"Вибори – не мета, а інструмент. Зараз у владі думають, як правильно скористатись цим інструментом, – каже "Коментарі" політичний оглядач Руслан Бізяєв. – Процеси розпочнуть не раніше осені 2023 року. У влади є концепція – провести одночасно вибори президента, парламентські та місцеві вибори. Мета влади – змінити баланс на місцях". 

"Дуже ймовірний сценарій переносу місцевих виборів з 2025 на 2024 рік, – каже Дмитро Воронков. – Партія влади має інструменти для цього. Після війни буде гостро стояти питання залучення інвестицій для відновлення інфраструктури та міст. Це величезне поле для маніпуляцій, для захоплення електорату. Якщо перенести вибори, то влада може використати порядок денний відновлення країни для збільшення власного рейтингу серед виборців".

З іншого боку, важко уявити, що в країні одразу будуть кошти на одночасний запуск усіх головних проектів відновлення. Тому влада буде обирати якісь об’єкти, як пріоритетні для післявоєнної відбудови, інші поставить у чергу, чим автоматично викличе незадоволення у громад, які не отримають підтримку від центру серед перших. Регіональні проблеми після війни через це будуть стояти ще гостріше. Тим більше, влада з 2019 року жодного разу не демонструвала вміння вирішувати економічні питання та досягати консенсусу з регіонами. Можливості діючої команди узяти на наступних виборах реванш за 2020 рік та встановити вертикаль виглядають досить примарно.

"У влади не вийде створити монопартійну систему в Україні. Буде 3-4 партії, – каже Руслян Бізяєв. – Місцеві проекти на кшталт "Пропозиція", "Довіряй справам", "Самопоміч" будуть вмирати, тому що їх створювали як плацдарм для виходу на загальнодержавний рівень. Все почнеться з нової концепції, з формування громадянського суспільства, щоб люди делегували повноваження. Тому, усі нинішні політики та фінансово-промислові групи втратять владу. Воно це все вже мертво".

Отже, навіть за наявності грошового та адміністративного ресурсу діюча влада та фінансово-промислові групи зіштовхнуться під час організації виборів з величезною кількістю системних проблем, для вирішення яких в них немає ані фаху, ані актуальної філософії. Тому очікується поява нових лідерів, діяльність яких скоріш за все призведе до серйозних змін й у суспільно-економічній системі.