Україна - не Азербайджан: наскільки ефективним може бути силове вирішення на Донбасі

Конфлікт між Вірменією та Азербайджаном показав відносну ефективність силового вирішення. Про те, чи може Україна силовими методами спробувати звільнити ОРДЛО, які вагомі аргументи прихильників і противників такого способу відновити цілісність держави розповіли українські експерти.

"Мирні переговори краще проводити зі зброєю"

"Щоб зробити, як Азербайджан, потрібно мати два компоненти, вважає голова правління Центру стратегічних досліджень Павло Жовніренко.  — Перший — бажання керівництва, другий — потенціал, можливості для такого роду військової операції". 

"В Азербайджану ці можливості з'явилися у зв'язку зі зміцненням власних збройних сил. І з того часу, як Туреччина стала не просто союзником, а потужним самостійним гравцем на Південному Кавказі та в Чорноморському регіоні, — пояснює експерт. — У випадку з Донбасом все можливе, якщо в України буде такою ж надійний тил, такий же надійний союзник".

На думку експерта, в ситуації з Нагорним Карабахом вийшло, що РФ фактично здала Вірменію, свого союзника.

"Причина в тому, що Туреччина зараз є досить сильною реально, а Росія більше надуває щоки, не маючи дійсно потужної військової сили. Чи не втручалася вона ще й тому, що формально Азербайджан мав рацію: Нагорний Карабах з міжнародно-правової точки зору — його території. І Туреччина виступала тут союзником міжнародного права, судовим виконавцем, — каже Павло Жовніренко. — Донбас і Крим, згідно з міжнародним правом, теж належать Україні. І з цієї точки зору будь-яка країна, яка допомагає Україні — судовий виконавець. Це може бути і Туреччина, і США ... Так що питання в тому, як керівництво України розпорядиться, хоча б для того, щоб зондувати грунт. Мирні переговори — це добре, але вони завжди йдуть швидше і продуктивніше, коли на столі лежить пістолет".

"Наскільки готове українське суспільство до нових жертв"

Історик, політолог, дослідник радикалізму В'ячеслав Ліхачов вважає, що Азербайджан спростував поширену аксіому пострадянських заморожених і підморожених конфліктів — ніби вони не мають військового рішення.

"Сумний грузинський досвід 2008 року тільки закріпив переконання, що порушувати де-факто на момент припинення вогню статус-кво собі дорожче — і ніяке міжнародне право тут не допоможе. А Баку на наших очах довело протилежне: півтора місяця ефективних бойових дій можуть докорінно змінити ситуацію попри 25 років переговорів. І для багатьох українців цей приклад, безумовно, не просто вражаючий, але і надихаючий", — упевнений експерт.

При цьому одним з уроків Другої Карабахської війни В'ячеслав Ліхачов називає необхідність тверезо дивитися на розстановку сил. А чи не упиватися, як вірменська сторона, буквально до останнього моменту солодким пафосом відірваною від реалії пропагандою.

"Спробувати повторити щось подібне на Донбасі Україна, звичайно, може. Але для того, щоб ця спроба виявилася вдалою, потрібно, щоб співвідношення економічного і військово-технічного потенціалу в України і її супротивника (яким, зрозуміло, не є маріонеткові самопроголошені, а Росія) було приблизно як в Азербайджану і Вірменії, — пояснює експерт. — Причому перевага має бути не тільки кількісна, але і якісна. Необхідно десятиліттями вкладати колосальні суми (в рази більші, ніж ворог) в переозброєння, модернізацію і навчання армії. Корисно в подібній ситуації мати за спиною ще більш сильного і розвиненого у військовому плані вірного союзника (у випадку з Азербайджаном це була Туреччина — прим. ред.), Готового реально підтримати на поле бою. Зрозуміло, при цьому вкрай непогано, якщо противник при цьому технологічно і ментально перебуває в минулому столітті".

Але навіть в цьому випадку наша задача буде складнішою, зазначає В'ячеслав Ліхачов. Окремі райони Донецької та Луганської області пов'язані з  країною-окупантом не двома гірськими дорогами, а сотнями кілометрів кордону з розвиненою транспортною інфраструктурою. І, як показало літо 2014 року, Росія ефективно її використовує для перекидання військ і техніки.

Експерт підкреслює: "Крім того, уздовж лінії зіткнення з ОРДЛО сьогодні — добре укріплена ешелонована оборона (більш серйозна, наскільки я можу судити, чим була уздовж "пояса безпеки"Нагірно-Карабахської Республіки). Нарешті, навіть попри післявоєнну депопуляцію, Донбас залишається густонаселеним урбаністичним регіоном. Іншими словами, неминучі значні жертви серед мирного населення (а мова йде про українських громадян, на відміну від вірменських жителів Нагірного Карабаху, які азербайджанського громадянства не брали), а значить — і тиск міжнародної спільноти. Будуть втрати, звичайно, і у військових (до речі, ми дотепер не знаємо ціну, яку заплатив азербайджанський народ за свою перемогу). Я не впевнений, наскільки українське суспільство готове до жертв".

За словами В'ячеслава Ліхачова, Азербайджан десятиліттями підтримував в населенні войовничий реваншистський дух. В Україні ж набагато більша частина населення схиляється до думки, що як завгодно поганий мир краще відновлення активних бойових дій.

"Це не означає, що штаб Збройних сил України не повинен розробляти гіпотетичну операцію "Буря". Однак треба бути реалістами, — закликає експерт. — Зміцнення економіки, модернізація армії, створення міцних зовнішньополітичних (і військових) союзів і довгострокове планування повинні стати пріоритетами країни, яка поставила перед собою завдання повернення втрачених територій, а не алармістський авантюризм".

Раніше портал "Коментарі" публікував матеріал про план дій по Донбасу.